ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №86

Українська мова не встигає за вимогами часу. Ось як, скажімо, минає звичайний день середньостатистичного українця? Підйом – таймер, сніданок – латте та чізкейк. У вухах-плеєр, одяг-коттон, у руках-смартфон… Далі – бігом на роботу, треба зайнятися  коворкінгом, адже у вас дедлайн, і пошуки консенсусу з шефом. А увечері-із френдами на арт-тусівку, де робите селфі з відповідним хештегом і чекаєте на лайки та шери… Що ж, гуд лаку вам… 

Звичні сьогодні слова "мрія" і "байдужість" вигадали Олена Пчілка та Михайло Старицький якихось сто років тому. Нині ж наша мова  рясніє засиллям слів, які  бездумно калькуємо з чужих, не замислюючись над значенням. Так, мова постійно поповнюється і мовознавці стверджують, що глобалізація дає імпульс до розвитку й оновлення мови. Нові терміни і поняття, з'явившись із розвитком технологій в одній країні, поширюються на весь світ, проте більшість націй вигадує для них свої слова-відповідники. У країнах Балтії, сусідній Польщі, Чехії, Франції над цим працюють спеціальні інститути. Як результат - мова там відповідає запитам сьогодення. Глобальний термін "комп'ютер" у Франції називають "л'ордінатор", у Чехії — "почитач". На мобільний телефон у Польщі кажуть "комурка", у Німеччині — "генді". І тільки у нас чомусь  "арт" точніший за "мистецтво", "ексклюзивний дистриб'ютор" звучить авторитетніше за "виключний представник", а "френд" ближчий за "друга". Вчитися в коледжі сьогодні престижніше, ніж у технікумі, їсти тости смачніше, ніж грінки, виріб з котону якісніший за бавовняний, а те, що плеєр — це звичайний програвач, уже ніхто й не згадує. Комплекс меншовартості змушує написати "дедлайн" замість "кінцевий термін подачі", "ґуд лак" замість "щасти".

Навіщо щось брати в інших, хіба не можна обійтися засобами рідної мови? Навіщо нам «імідж», якщо є «образ», , чим модний нині в кінематографії «римейк» краще звичайної «переробки»? І хіба «консенсус» міцніше «згоди»?

Французький парламент приблизно два роки тому прийняв закон по боротьбі із запозиченнями. За вживання у статті, теле- радіо- етері чужомовних слів встановлено штраф. Цей закон спрямований на захист французької мови.

Станіслав Лем писав, що «мова — то нервова система культури». Історію закодовано саме в рідній мові, а запозичення-це муляж.  Те, що ми своєю мовою не можемо визначити якісь поняття — міф, який сповідують носії мовного комплексу меншовартості. Рідною мовою можна сказати все — просто треба захотіти це зробити.


Повернутися
08.10.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.