ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №86

Українська мова не встигає за вимогами часу. Ось як, скажімо, минає звичайний день середньостатистичного українця? Підйом – таймер, сніданок – латте та чізкейк. У вухах-плеєр, одяг-коттон, у руках-смартфон… Далі – бігом на роботу, треба зайнятися  коворкінгом, адже у вас дедлайн, і пошуки консенсусу з шефом. А увечері-із френдами на арт-тусівку, де робите селфі з відповідним хештегом і чекаєте на лайки та шери… Що ж, гуд лаку вам… 

Звичні сьогодні слова "мрія" і "байдужість" вигадали Олена Пчілка та Михайло Старицький якихось сто років тому. Нині ж наша мова  рясніє засиллям слів, які  бездумно калькуємо з чужих, не замислюючись над значенням. Так, мова постійно поповнюється і мовознавці стверджують, що глобалізація дає імпульс до розвитку й оновлення мови. Нові терміни і поняття, з'явившись із розвитком технологій в одній країні, поширюються на весь світ, проте більшість націй вигадує для них свої слова-відповідники. У країнах Балтії, сусідній Польщі, Чехії, Франції над цим працюють спеціальні інститути. Як результат - мова там відповідає запитам сьогодення. Глобальний термін "комп'ютер" у Франції називають "л'ордінатор", у Чехії — "почитач". На мобільний телефон у Польщі кажуть "комурка", у Німеччині — "генді". І тільки у нас чомусь  "арт" точніший за "мистецтво", "ексклюзивний дистриб'ютор" звучить авторитетніше за "виключний представник", а "френд" ближчий за "друга". Вчитися в коледжі сьогодні престижніше, ніж у технікумі, їсти тости смачніше, ніж грінки, виріб з котону якісніший за бавовняний, а те, що плеєр — це звичайний програвач, уже ніхто й не згадує. Комплекс меншовартості змушує написати "дедлайн" замість "кінцевий термін подачі", "ґуд лак" замість "щасти".

Навіщо щось брати в інших, хіба не можна обійтися засобами рідної мови? Навіщо нам «імідж», якщо є «образ», , чим модний нині в кінематографії «римейк» краще звичайної «переробки»? І хіба «консенсус» міцніше «згоди»?

Французький парламент приблизно два роки тому прийняв закон по боротьбі із запозиченнями. За вживання у статті, теле- радіо- етері чужомовних слів встановлено штраф. Цей закон спрямований на захист французької мови.

Станіслав Лем писав, що «мова — то нервова система культури». Історію закодовано саме в рідній мові, а запозичення-це муляж.  Те, що ми своєю мовою не можемо визначити якісь поняття — міф, який сповідують носії мовного комплексу меншовартості. Рідною мовою можна сказати все — просто треба захотіти це зробити.


Повернутися
08.10.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.