ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №86

Українська мова не встигає за вимогами часу. Ось як, скажімо, минає звичайний день середньостатистичного українця? Підйом – таймер, сніданок – латте та чізкейк. У вухах-плеєр, одяг-коттон, у руках-смартфон… Далі – бігом на роботу, треба зайнятися  коворкінгом, адже у вас дедлайн, і пошуки консенсусу з шефом. А увечері-із френдами на арт-тусівку, де робите селфі з відповідним хештегом і чекаєте на лайки та шери… Що ж, гуд лаку вам… 

Звичні сьогодні слова "мрія" і "байдужість" вигадали Олена Пчілка та Михайло Старицький якихось сто років тому. Нині ж наша мова  рясніє засиллям слів, які  бездумно калькуємо з чужих, не замислюючись над значенням. Так, мова постійно поповнюється і мовознавці стверджують, що глобалізація дає імпульс до розвитку й оновлення мови. Нові терміни і поняття, з'явившись із розвитком технологій в одній країні, поширюються на весь світ, проте більшість націй вигадує для них свої слова-відповідники. У країнах Балтії, сусідній Польщі, Чехії, Франції над цим працюють спеціальні інститути. Як результат - мова там відповідає запитам сьогодення. Глобальний термін "комп'ютер" у Франції називають "л'ордінатор", у Чехії — "почитач". На мобільний телефон у Польщі кажуть "комурка", у Німеччині — "генді". І тільки у нас чомусь  "арт" точніший за "мистецтво", "ексклюзивний дистриб'ютор" звучить авторитетніше за "виключний представник", а "френд" ближчий за "друга". Вчитися в коледжі сьогодні престижніше, ніж у технікумі, їсти тости смачніше, ніж грінки, виріб з котону якісніший за бавовняний, а те, що плеєр — це звичайний програвач, уже ніхто й не згадує. Комплекс меншовартості змушує написати "дедлайн" замість "кінцевий термін подачі", "ґуд лак" замість "щасти".

Навіщо щось брати в інших, хіба не можна обійтися засобами рідної мови? Навіщо нам «імідж», якщо є «образ», , чим модний нині в кінематографії «римейк» краще звичайної «переробки»? І хіба «консенсус» міцніше «згоди»?

Французький парламент приблизно два роки тому прийняв закон по боротьбі із запозиченнями. За вживання у статті, теле- радіо- етері чужомовних слів встановлено штраф. Цей закон спрямований на захист французької мови.

Станіслав Лем писав, що «мова — то нервова система культури». Історію закодовано саме в рідній мові, а запозичення-це муляж.  Те, що ми своєю мовою не можемо визначити якісь поняття — міф, який сповідують носії мовного комплексу меншовартості. Рідною мовою можна сказати все — просто треба захотіти це зробити.


Повернутися
08.10.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.