ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №86

Українська мова не встигає за вимогами часу. Ось як, скажімо, минає звичайний день середньостатистичного українця? Підйом – таймер, сніданок – латте та чізкейк. У вухах-плеєр, одяг-коттон, у руках-смартфон… Далі – бігом на роботу, треба зайнятися  коворкінгом, адже у вас дедлайн, і пошуки консенсусу з шефом. А увечері-із френдами на арт-тусівку, де робите селфі з відповідним хештегом і чекаєте на лайки та шери… Що ж, гуд лаку вам… 

Звичні сьогодні слова "мрія" і "байдужість" вигадали Олена Пчілка та Михайло Старицький якихось сто років тому. Нині ж наша мова  рясніє засиллям слів, які  бездумно калькуємо з чужих, не замислюючись над значенням. Так, мова постійно поповнюється і мовознавці стверджують, що глобалізація дає імпульс до розвитку й оновлення мови. Нові терміни і поняття, з'явившись із розвитком технологій в одній країні, поширюються на весь світ, проте більшість націй вигадує для них свої слова-відповідники. У країнах Балтії, сусідній Польщі, Чехії, Франції над цим працюють спеціальні інститути. Як результат - мова там відповідає запитам сьогодення. Глобальний термін "комп'ютер" у Франції називають "л'ордінатор", у Чехії — "почитач". На мобільний телефон у Польщі кажуть "комурка", у Німеччині — "генді". І тільки у нас чомусь  "арт" точніший за "мистецтво", "ексклюзивний дистриб'ютор" звучить авторитетніше за "виключний представник", а "френд" ближчий за "друга". Вчитися в коледжі сьогодні престижніше, ніж у технікумі, їсти тости смачніше, ніж грінки, виріб з котону якісніший за бавовняний, а те, що плеєр — це звичайний програвач, уже ніхто й не згадує. Комплекс меншовартості змушує написати "дедлайн" замість "кінцевий термін подачі", "ґуд лак" замість "щасти".

Навіщо щось брати в інших, хіба не можна обійтися засобами рідної мови? Навіщо нам «імідж», якщо є «образ», , чим модний нині в кінематографії «римейк» краще звичайної «переробки»? І хіба «консенсус» міцніше «згоди»?

Французький парламент приблизно два роки тому прийняв закон по боротьбі із запозиченнями. За вживання у статті, теле- радіо- етері чужомовних слів встановлено штраф. Цей закон спрямований на захист французької мови.

Станіслав Лем писав, що «мова — то нервова система культури». Історію закодовано саме в рідній мові, а запозичення-це муляж.  Те, що ми своєю мовою не можемо визначити якісь поняття — міф, який сповідують носії мовного комплексу меншовартості. Рідною мовою можна сказати все — просто треба захотіти це зробити.


Повернутися
08.10.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…