АНЕКДОТИ №86

— Рабиновичу, вчора в театрі я бачив вашу дружину. Вона так кашляла, що всi на неї озиралися. У неї грип?
— Ні, у неї нова сукня!

**

У мене найромантичніший чоловік на світі! Він так плакав, коли на капоті його машини я надряпала серце.

* * *

Чоловік каже дружині:

— Справжній чоловік повинен хоч раз на тиждень не ночувати вдома!

Дружина не розгубилася:

— Правильно, щоб іншому справжньому чоловікові було де переночувати!

* * *

На ринку продають чорницi, кориснi для зору!

Коли дивишся на ціну, зір сам по собi відновлюється.

**

У сільський РАЦС приходить жінка реєструвати дитину.

— Хто батько?

— Василь iз Чорнівки.

— На цьому тижні — Зінька з Соснівки, Манька з Волобуївки, тепер ось ви з Семенівки. І в усіх батько — Василь iз Чорнівки! І як це в нього виходить?

— У нього ж велосипед!

* * *

— Я чув, ти знову одружився?

— Так, з Іркою.

— Так це ж сестра твоєї першої дружини!

— Просто я до тещі вже звик.

**

Суддя запитує в потерпілого:

— Впiзнаєте ви людину, яка викрала ваш автомобіль?

— Після промови захисника я вже не впевнений, чи був у мене взагалі коли-небудь автомобіль.

* * *

Начальник відділу входить у кабінет і кричить на співробітників:

— Я ж сказав: під час роботи палити забороняється!

— А хто працює?

**

Політик помер і потрапив на небеса. Там його зустрів Апостол Петро і сказав. «Вибір буде за вами — в рай чи в пекло». Політик увійшов у ворота пекла й опинився на зеленій галявині для гольфу. Поруч — розкiшний нічний клуб, з якого вийшли його колишні колеги та друзі. Було весело. Але день минув, і політику довелося знову повернутися до воріт Раю. У Раю теж було непогано: чудові сади, лунають гарні пісні. Нарешті підійшов Апостол Петро, щоб дізнатися його остаточний вибір.

— Я вибираю пекло!

Коли вони прийшли, політик був вражений: гольфу немає, клубу теж, друзі варяться в котлах.

— А що сталося? Вчора тут було так класно!

— Учора була передвиборча кампанія, а сьогодні ти проголосував!

**

— Ребе, а що таке витік мізків?
— У твоєму випадку, Сьомо, це нежить.

**

Давиде Марковичу, щоб ви знали — жінки ніколи не старіють! Це в чоловіків зір псується.

* * *

Моня був одружений двiчi й обидва рази невдало. Перша дружина від нього пішла, а друга — ні.

* * *

— Фімо, мої співчуття! Кажуть, у тебе теща померла? Боже, яка була жінка! Напевно, з серцем що-небудь?

— Ні. Вдавилася бутербродом iз чорною ікрою, коли французький коньяк закушувала.

— Що ви кажете. Яка красива смерть!

* * *

— Семене Марковичу, що ж усе-таки штовхнуло вас на пограбування ювелірного магазину?

— Так на вітрині було написано: «Панове, не пропустiть свiй шанс».

**

— Ну що? До тебе чи до мене?
— І чого ви вирішили, що я погоджуся?
— Давайте поглянемо правді в очі: заради чого ще 35-річна жінка може прийти на виставку карбюраторів?


Повернутися
08.10.2016
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Є певний тип захворювань, які називають автоімунними:  коли імунітет організму мобілізується не супроти сторонньої сполуки (вірусів, мікроорганізмів тощо), а проти здорових клітин чи тканин власного організму. Вам ніколи не здавалося, що чимала частина українців теж так само «хворіє», атакуючи всі здорові починання у власній країні? «Автоімунні» українці зневажливо зітхали «і до чого ви там домайданитеся» в той час, коли інші міняли країну, подекуди віддаючи за це життя. Вони «втомилися від війни», натомість запопадливо переходять на російську мову з туристами із Сиктивкара,  лають Бандеру і намагаються переконати нас у тому, що помирати від голоду в Голодоморі більш інтелігентно і благородно, ніж давати збройну відсіч гнобителям під час  Гайдамаччини чи в національно-визвольної боротьби ОУН та УПА...

«Автоімунні» українці гноблять починання  Уляни Супрун, уїдливо коментуючи, що, мовляв, «як мазали перекисом, так і мазатимемо, бо це вам не міфи розвінчувати...»  Проте ці міфи, на які не втомлюється відкривати нам очі пані Уляна,  коштують бюджету мільйони.

 Головний наш ворог – у нас самих. Ми самі себе з’їдаємо. Проте пропаганда і зовнішніх, і внутрішніх ворогів лише тоді дієва, коли ти боїшся правди, коли ти сам погоджуєшся на брехню. На щастя, все більшає «здорових клітин». Людей, котрі  не бояться назвати мародера мародером, запроданця запроданцем, ворога ворогом... Тих, хто і говорить, і чинить правду в очі. Хто робить все можливе, щоб врятувати країну від  усіх перелічених вище.