АНЕКДОТИ №86

— Рабиновичу, вчора в театрі я бачив вашу дружину. Вона так кашляла, що всi на неї озиралися. У неї грип?
— Ні, у неї нова сукня!

**

У мене найромантичніший чоловік на світі! Він так плакав, коли на капоті його машини я надряпала серце.

* * *

Чоловік каже дружині:

— Справжній чоловік повинен хоч раз на тиждень не ночувати вдома!

Дружина не розгубилася:

— Правильно, щоб іншому справжньому чоловікові було де переночувати!

* * *

На ринку продають чорницi, кориснi для зору!

Коли дивишся на ціну, зір сам по собi відновлюється.

**

У сільський РАЦС приходить жінка реєструвати дитину.

— Хто батько?

— Василь iз Чорнівки.

— На цьому тижні — Зінька з Соснівки, Манька з Волобуївки, тепер ось ви з Семенівки. І в усіх батько — Василь iз Чорнівки! І як це в нього виходить?

— У нього ж велосипед!

* * *

— Я чув, ти знову одружився?

— Так, з Іркою.

— Так це ж сестра твоєї першої дружини!

— Просто я до тещі вже звик.

**

Суддя запитує в потерпілого:

— Впiзнаєте ви людину, яка викрала ваш автомобіль?

— Після промови захисника я вже не впевнений, чи був у мене взагалі коли-небудь автомобіль.

* * *

Начальник відділу входить у кабінет і кричить на співробітників:

— Я ж сказав: під час роботи палити забороняється!

— А хто працює?

**

Політик помер і потрапив на небеса. Там його зустрів Апостол Петро і сказав. «Вибір буде за вами — в рай чи в пекло». Політик увійшов у ворота пекла й опинився на зеленій галявині для гольфу. Поруч — розкiшний нічний клуб, з якого вийшли його колишні колеги та друзі. Було весело. Але день минув, і політику довелося знову повернутися до воріт Раю. У Раю теж було непогано: чудові сади, лунають гарні пісні. Нарешті підійшов Апостол Петро, щоб дізнатися його остаточний вибір.

— Я вибираю пекло!

Коли вони прийшли, політик був вражений: гольфу немає, клубу теж, друзі варяться в котлах.

— А що сталося? Вчора тут було так класно!

— Учора була передвиборча кампанія, а сьогодні ти проголосував!

**

— Ребе, а що таке витік мізків?
— У твоєму випадку, Сьомо, це нежить.

**

Давиде Марковичу, щоб ви знали — жінки ніколи не старіють! Це в чоловіків зір псується.

* * *

Моня був одружений двiчi й обидва рази невдало. Перша дружина від нього пішла, а друга — ні.

* * *

— Фімо, мої співчуття! Кажуть, у тебе теща померла? Боже, яка була жінка! Напевно, з серцем що-небудь?

— Ні. Вдавилася бутербродом iз чорною ікрою, коли французький коньяк закушувала.

— Що ви кажете. Яка красива смерть!

* * *

— Семене Марковичу, що ж усе-таки штовхнуло вас на пограбування ювелірного магазину?

— Так на вітрині було написано: «Панове, не пропустiть свiй шанс».

**

— Ну що? До тебе чи до мене?
— І чого ви вирішили, що я погоджуся?
— Давайте поглянемо правді в очі: заради чого ще 35-річна жінка може прийти на виставку карбюраторів?


Повернутися
08.10.2016
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.