АНЕКДОТИ №86

— Рабиновичу, вчора в театрі я бачив вашу дружину. Вона так кашляла, що всi на неї озиралися. У неї грип?
— Ні, у неї нова сукня!

**

У мене найромантичніший чоловік на світі! Він так плакав, коли на капоті його машини я надряпала серце.

* * *

Чоловік каже дружині:

— Справжній чоловік повинен хоч раз на тиждень не ночувати вдома!

Дружина не розгубилася:

— Правильно, щоб іншому справжньому чоловікові було де переночувати!

* * *

На ринку продають чорницi, кориснi для зору!

Коли дивишся на ціну, зір сам по собi відновлюється.

**

У сільський РАЦС приходить жінка реєструвати дитину.

— Хто батько?

— Василь iз Чорнівки.

— На цьому тижні — Зінька з Соснівки, Манька з Волобуївки, тепер ось ви з Семенівки. І в усіх батько — Василь iз Чорнівки! І як це в нього виходить?

— У нього ж велосипед!

* * *

— Я чув, ти знову одружився?

— Так, з Іркою.

— Так це ж сестра твоєї першої дружини!

— Просто я до тещі вже звик.

**

Суддя запитує в потерпілого:

— Впiзнаєте ви людину, яка викрала ваш автомобіль?

— Після промови захисника я вже не впевнений, чи був у мене взагалі коли-небудь автомобіль.

* * *

Начальник відділу входить у кабінет і кричить на співробітників:

— Я ж сказав: під час роботи палити забороняється!

— А хто працює?

**

Політик помер і потрапив на небеса. Там його зустрів Апостол Петро і сказав. «Вибір буде за вами — в рай чи в пекло». Політик увійшов у ворота пекла й опинився на зеленій галявині для гольфу. Поруч — розкiшний нічний клуб, з якого вийшли його колишні колеги та друзі. Було весело. Але день минув, і політику довелося знову повернутися до воріт Раю. У Раю теж було непогано: чудові сади, лунають гарні пісні. Нарешті підійшов Апостол Петро, щоб дізнатися його остаточний вибір.

— Я вибираю пекло!

Коли вони прийшли, політик був вражений: гольфу немає, клубу теж, друзі варяться в котлах.

— А що сталося? Вчора тут було так класно!

— Учора була передвиборча кампанія, а сьогодні ти проголосував!

**

— Ребе, а що таке витік мізків?
— У твоєму випадку, Сьомо, це нежить.

**

Давиде Марковичу, щоб ви знали — жінки ніколи не старіють! Це в чоловіків зір псується.

* * *

Моня був одружений двiчi й обидва рази невдало. Перша дружина від нього пішла, а друга — ні.

* * *

— Фімо, мої співчуття! Кажуть, у тебе теща померла? Боже, яка була жінка! Напевно, з серцем що-небудь?

— Ні. Вдавилася бутербродом iз чорною ікрою, коли французький коньяк закушувала.

— Що ви кажете. Яка красива смерть!

* * *

— Семене Марковичу, що ж усе-таки штовхнуло вас на пограбування ювелірного магазину?

— Так на вітрині було написано: «Панове, не пропустiть свiй шанс».

**

— Ну що? До тебе чи до мене?
— І чого ви вирішили, що я погоджуся?
— Давайте поглянемо правді в очі: заради чого ще 35-річна жінка може прийти на виставку карбюраторів?


Повернутися
08.10.2016
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...