Від нашого кошика - вашому

Великодні гостинці бійцям АТО передали аграрії з Монастирщини та Буччачини

Аграрії Бучаччини і Монастирищини передали 26 тонн продуктів захисникам вітчизни. Вони забезпечили військових усім необхідним, щоб ті на Великдень відчули радість свята.

Вантажівки, заповнені усім найнеобхіднішим: 11 тонн круп, 300 кг ковбас, 300 кг копченої за домашнім рецептом баранини, 100 кг шинки, 2,5 тонни цукру, 2,5 тонни борошна, а також пасками, відправили у зону бойових дій.

- Якщо ми тут безпосередньо не воюємо з ворогом, - каже голова товариства “ Любава-агро” і один з організаторів збору продуктів Ігор Нетреб’як, - то повинні вважати своїм обов’язком хоч чимось допомогти нашим бійцям у перемозі над агресором. Це справа честі для кожного справжнього українця.

До нього долучилися також голова спостережної ради «Бучачагрохлібпром» Петро Гадз, комерційний директор ПП “Оріон-А” Рудольф-Міхаель Ноймеєр (c. Григорів), директор держгоспу “Монастириський” Володимир Слободян, голова ТзОВ “Пролісок” Петро Кривий (c.Савелівка), приватний підприємець Володимир Бойко (м. Монастириська).

«Всі аграрії Бучаччини і Монастирищини відгукнулися, бо кожен розуміє, що Великдень – це християнське родинне свято. Звичайно, краще б наші хлопці були вдома, але коли ворог наступає – хтось мусить боронити країну і на полі бою. Тому ми з великим задоволенням відгукнулися і постаралися робити так, щоб все, що буде на столі у нас , було і в хлопців. Вони на полі бою там – а ми тут: сіємо, оремо, годуємо країну», – зазначив голова наглядової ради ТзОВ «Бучачагрохлібпром» Петро Гадз.

Автомобілі освятили представники духовенства, після чого святковий вантаж вирушив на передову. Продукти відвезуть у добровольчі батальйони і батальйон «Збруч», де несуть службу бійці із Тернопільщини. «Будемо рухатися на схід, починаючи зі Станиці Луганської, хочемо провідати наших побратимів, особливу увагу звернемо на добровольчі батальйони, маршрут пролягатиме через базу добровольчого українського корпусу, також Правий сектор і ОУН», – каже народний депутат України Олег Барна, який супроводжуватиме вантаж. До слова, у Тернополі вантажівки зустрів новопризначений голова обласної державної адміністрації Степан Барна. Загалом із Тернопілля напередодні Великодніх свят до бійців АТО поїхали біля 20 вантажівок з понад 300 тоннами продуктів.
 

Повернутися
09.04.2015
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...