ТРІШКИ СОНЦЯ В ХОЛОДНУ ПОРУ

У «Подолянах» відбудеться виставка-аукціон «Еволюція душі».

У картинах Христини Снігур — багато сонця і тепла. Тут хочеться бути і жити. Така ж і мисткиня, що їх створила — надзвичайно світла і позитивна, переконана, що саме творчість, порив душі, вихрик емоцій можуть об’єднати людей… Власне, саме це молода художниця і робить — благодійна виставка-аукціон її робіт, що відбудеться 9 жовтня у «Подолянах», покликана об’єднати тернополян заради благої мети — допомоги онкохворим дітям.

Загалом, на аукціоні планують презентувати 29 картин, а завершуватиме його продаж благодійного лота. Кошти, отримані від продажу лота та 10% від загальної суми аукціону допоможуть діткам, пацієнтам гематологічного відділення Тернопільської міської дитячої комунальної лікарні боротися із страшними діагнозами – гострий лейкоз, лімфогранулематоз, лімфома.

 

Окрім презентації картин, розповідає організатор заходу Катерина Вустич,  планується низка інших мистецьких заходів. Так, виступить струнний квартет «Мі леді», квартет саксофонів «BIAC» та театр «Metanoia» зі світловим шоу. Відбуватимуться майстер-класи з пісочної анімації, розпису хною, аквагриму та інші мистецькі перформанси. Для гостей гратиме лідер гурту «Нічлава» та автор багатьох композицій Скрябіна та Тіни Кароль, наш земляк Андрій Підлужний.

 

— Доволі часто мене запитують:  «Навіщо ти продаєш свої роботи?», — каже Христина Снігур. — «Еволюція Душі», по суті, не є комерційним проектом. Ідея виставки-аукціону картин виникла в процесі дружніх обговорень. Вона прийшла як відповідь. Відповідь на запит: де в холодну пору взяти трішки сонця, аби зігріти тих, хто так цього потребує?


Повернутися
07.10.2016
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...