СТАНЦЮВАВШИ ДЛЯ БАТЬКА-«КІБОРГА», ТЕРНОПОЛЯНКА ПОТРАПИЛА У СОТНЮ «ТАНЦЮЮТЬ ВСІ».

16-річна тернополянка Діана Ковалишин підірвала оплесками глядацький зал та підкорила   сцену талант-шоу “Танцюють всі” під час кастингу 9-го сезону.

Свій чуттєвий танець під пісню “Океану Ельзи” “Не твоя війна” дівчина присвятила батькові – добровольцю-“кіборгу”, захиснику Донецького аеропорту. Власне, з батьком Олегом Ковалишиним дівчина і приїхала на кастинг шоу “Танцюють всі’9” у Чернівці. Каже, спільні походи до танцкласу разом з батьком допомагають йому краще     реабілітуватися після пройденого пекла війни. Коли ведуча шоу Ліля Ребрик розпитувала чоловіка про пережите, на очах у Діани з’явилися сльози, проте коли дівчина взялася танцювати, час діставати носовички настав уже для публіки та зіркового журі — Влада Ями, Тетяни Литвинової та Андрія Дикого. 

У результаті — гучні оплески та однозначний вердикт суддів: тернополянка заслужила місце у сотні кращих танцюристів країни. Подальша боротьба там, застеріг Влад Яма, буде дуже непростою, проте триматимемо кулаки за нашу талановиту землячку  і сподіваємося побачити її у прямих ефірах шоу.


Повернутися
07.10.2016
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.