СТАНЦЮВАВШИ ДЛЯ БАТЬКА-«КІБОРГА», ТЕРНОПОЛЯНКА ПОТРАПИЛА У СОТНЮ «ТАНЦЮЮТЬ ВСІ».

16-річна тернополянка Діана Ковалишин підірвала оплесками глядацький зал та підкорила   сцену талант-шоу “Танцюють всі” під час кастингу 9-го сезону.

Свій чуттєвий танець під пісню “Океану Ельзи” “Не твоя війна” дівчина присвятила батькові – добровольцю-“кіборгу”, захиснику Донецького аеропорту. Власне, з батьком Олегом Ковалишиним дівчина і приїхала на кастинг шоу “Танцюють всі’9” у Чернівці. Каже, спільні походи до танцкласу разом з батьком допомагають йому краще     реабілітуватися після пройденого пекла війни. Коли ведуча шоу Ліля Ребрик розпитувала чоловіка про пережите, на очах у Діани з’явилися сльози, проте коли дівчина взялася танцювати, час діставати носовички настав уже для публіки та зіркового журі — Влада Ями, Тетяни Литвинової та Андрія Дикого. 

У результаті — гучні оплески та однозначний вердикт суддів: тернополянка заслужила місце у сотні кращих танцюристів країни. Подальша боротьба там, застеріг Влад Яма, буде дуже непростою, проте триматимемо кулаки за нашу талановиту землячку  і сподіваємося побачити її у прямих ефірах шоу.


Повернутися
07.10.2016
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.