ЗАРОБІТЧАНИН ПАНУ НЕ РІВНЯ: ЗБІР ЯБЛУК У ПОЛЬЩІ ВІДБИРАЄ УКРАЇНЦЯМ ЗДОРОВ’Я

Із середини вересня у Польщі починається сезон збору яблук. Українці щодня сотнями, якщо не тисячами, виїжджають на сезонні заробітки у польські сади. Вкладають кілька тисяч гривень у візу та на дорогу, вистоюють по 10-15 годин у черзі на кордоні, потім працюють від зорі до зорі, щоб заробити за місяць до 10 тис. гривень.

Афера з візою

Чи досить у тебе терпцю, аби працювати у Польщі, перевіряється під час підготовки документів і отримання візи. Здебільшого на сезонні роботи виїжджають мешканці сіл Західної України. Експеримент вирішила провести і журналістка «України Молодої»  родом із села Могильниця Теребовлянського району Тернопільської області. У нас, розповідає жінка, у Польщу на збір яблук і полуниці реально виїжджає півсела, всі ті, хто більш-менш здоровий. Більшу частину року вони безробітні, займаються домашнім господарством.

 Та щоб навчати дітей, онуків, потрібні гроші. Ось тоді бажаючі працювати і заробляти гроші шукають водія. Так називають чоловіків, які мають мікроавтобус і перевозять українців у Польщу.

 Водій із Польщі привозить запрошення на роботу від фермера. Є ще варіант, що запрошення можна купити на вулиці під візовим центром. Але не факт, що з таким запрошенням митники не депортують або не завернуть із кордону.

 До речі, у польських новинах на радіо не раз порушують цю тему. Із запрошеннями працює ціла мафія. Хтось з українців домовляється з поляком-пияком чи просто дрібним спекулянтом, який штампує пару сотень запрошень. Поляки, маючи вихід на своїх чиновників у воєводствах, можуть ставити печатки на чистих бланках. Тоді тобі просто на вулиці оформлюють запрошення, вписуючи твоє прізвище у бланк із печаткою.

 Дмитро з Теребовлянського району купив таке запрошення у Тернополі під Польським візовим центром. Із ним без жодних питань відкрив візу, а на кордоні у митника був список спекулянтів на запрошеннях. Цей пан виявився у «чорному» списку. П’яниця, в якого немає господарства, а вже того місяця запросив на роботу 600 українців.

Польські митники не завжди вірять у те, що написано в запрошенні. Можуть посеред ночі зателефонувати поляку, який запросив українця на роботу, щоб перевірити достовірність інформації.

Так от українські водії продають ці запрошення від 500 до 1500 гривень, залежить від рівня жадібності і бажання мати постійних клієнтів.

Із запрошенням стаєш у чергу на отримання візи. У 2015-му потрібно було вичікувати 3 місяці, тепер це може затягнутися і на півроку. Річ у тім, що українці навчилися продавати місця в черзі. Тож, щоб потрапити на сезонну роботу в Польщу, потрібно обдумати план на півроку наперед.

Із нинішнього жовтня вступають у дію нові правила отримання запрошень на роботу в Польщі.

До Польщі всю дорогу як на голках

Важливо добре продумати, що брати з собою на заробітки. Малі і середні фермери в Польщі живуть на хуторах. Один маєток побудований посеред 30 га поля. До найближчого кіоску може бути година ходи, до міста — 30 км їзди, при тому що у вихідні рейсові автобуси ходять за скороченим графіком. Адже всі поляки мають на подвір’ї 1-3 автомобілі. Автобусами користуються в основному школярі. Тому часто і на них не можна покластися.

Також ніколи не знаєш, куди і до кого потрапиш. Звісно, якщо не їдеш до вже знайомого поляка, в якого не один сезон спину гнув. Тобто запрошення — це формальність чистої води. Водій тебе все одно завезе зовсім в інше село і до людей, чиє прізвище ти навіть можеш ніколи не взнати.

Водій збирає людей по всій області. З кожного бере 50-75 доларів за дорогу. Квиток на рейсовий автобус, для порівняння, зі Львова до Варшави коштує від 350 до 500 гривень. Люди «ведуться» на водіїв, бо можна набрати з собою скільки завгодно продуктів. Тим паче водій забере мало не з порога дому і привезе на подвір’я пана, не треба робити ніяких пересадок.

Зрозуміло, що в бусі їхатимуть лише заробітчани. Цілу дорогу вони розказуватимуть веселі історії про «легкі» заробітки. Олена з Теребовлянщини згадувала, як поїхала на полуницю. Її разом із чоловіками і жінками поселили в стодолу на сіно. Чоловіки якось напилися і полінувалися йти «до вітру» на вулицю. Зробили собі туалет у кутку. Зранку прийшов господар, почув запах сечі, відразу викликав поліцію, і всіх українців депортували, не виплативши жодного злотого.

Оксана з Козівського району набрала з собою 5 буханок чорного хліба. «Дуже люблю чорний хліб. У Польщі всі їдять білий, а мені він не смакує, ще й коштує 2-3 злоті (12-18 гривень). Коли мій хліб закінчується, прошу водія привезти свіжого. Якби в Польщі продавали такий чорний хліб, як в Україні, може, і залишилася б там», — каже Оксана.

А тоді замовкає на кілька хвилин. «У селі люди думають, що я хтозна які гроші привожу. Повернулася з полуниці, заробила трішки. Хотіла ремонт у будинку зробити. А все пішло на криницю. Живу зі старенькою мамою. У нас спільна криниця з сусідами на вулиці. Вони її обгородили і привласнили собі, а нам сказали, що я — заробітчанка, маю гроші, то можу і викопати. Поки мене не було, мама з відром ходила на другий кінець вулиці по воду. Сусіди їй не відкрили криниці», — Оксана розповіла, куди щоразу йдуть гроші з Польщі.

 Дівчина каже, що вдома поправилася. А в Польщі худне на 10 кг. «Коли останній раз приїхала з полуниць, вийшла з машини, мама знепритомніла, не впізнала своєї Оксани», — згадує вона.

 Тарас із Тернопільщини собі взявся переповідати історії про заробітчанське життя. Якось їх поселили в літню кухню без дверей. Спало до 20 людей на підлозі, вкривалися, хто що мав. Уночі по них і жаби скакали, і миші бігали. Та яка радість була, коли світало і треба було йти в поле.

 Для новачка ці історії — як грім серед ясного неба. Часом здається, що ти не на заробітки їдеш, а в театр, де треба зігнати блудного сина з біблійної притчі.

 На самому кордоні завмираєш на кілька годин. По-перше, боїшся, чи твоє запрошення часом не «липове». По-друге, спогади заробітчан із досвідом нагнітають щоразу сильніше. А по-третє, переживаєш за свою сумку. Адже кожен везе з собою перекус на дорогу, тушонки, консерви, закрутки, крупу, ліки...

 Словом, усе, що пригодиться впродовж 2 місяців під час сезонної роботи. Перетинати кордон зі своїми продуктами заборонено. Часом бус пропускають, перевіривши лише документи. А часом перевірять кожного до трусів. Тоді всі продукти висипають у сміттєві баки. Або кажуть, щоб залишався на кордоні та їв, доки не тріснеш.

Прошу, пані...

У Польщі — всі пани. Це не означає, що вони себе вивищують. Люди старого гарту і до молодих заробітчан звертаються на «ви» і «пан», «пані». У молодших ця традиція вже втрачається.

 Нас привозять до пана Маріуша. У нього — 20 га саду, 90% з якого — зимові сорти яблук. На подвір’ї моторошно, жодної квітки, зате бігає 24 коти. Мама Маріуша завела кицю кілька років тому. Вона, звісно, народила котенят, і не раз. Пані не могла їх потопити і нікому не дозволяла.

Тепер купує відро молока і мішок хліба.

 У Маріуша працює постійно один поляк, якого пан не вважає собі за рівню, постійно підсміюється з нього. На сезон приїжджає 12-15 українців. Ділить нас на дві групи. Одна працює з батьком Маріуша, інша — з ним і мамою.

 Водій по дорозі до Маріуша каже: «Подивіться, як поляки працюють. Нам до них далеко». Ми в цьому переконуємося вже наступного ранку. Всі троє фермерів прокидаються о 05.00, готують скрині на яблука, трактори (мають 4 штуки).

 Яблука збирають у 20-літрові відра на "санках".

 Виїжджаємо в сад о 05.45. Працюємо на години. Але пан так робить, щоб ми починали за кілька хвилин до 06.00, і на обід йшли, перепрацювавши кілька хвилин. Для розуміння, за 2 хвилини кожен робочий збирає відро яблук. Під час роботи не можна говорити. Пан вважає, що українці мають хворобу: коли говорять, тоді перестають працювати. Тому в саду має бути мертва тиша.

 Якщо впродовж дня хтось сповільнює темп роботи і рухи стають млявими, пан кричить: «Тобі що — 140 років?».

 Та монотонно рвати яблука — дуже нудне заняття, особливо без можливості спілкуватися. Я знайшла кілька хвиль на радіо, які мені сподобалися, і весь день таким чином вивчала мову та дізнавалася багато цікавого.

 Пану і це не подобалося. «Ти слухаєш радіо, думаєш про політику, а не про яблука», — не раз дошкуляв мені Маріуш. При тому що він має вищу освіту, закінчив факультет журналістики. Але його навколишній світ мало цікавив, лише яблука.

 Правда, можна було говорити про яблука. Так я від нього дізналася про всі сорти, чим він їх кропить, як доглядає.

 Спершу ми в саду дуже кашляли. Коли пригрівало сонце, над деревами піднімався пилок, який просто душив. Яблука за весну-літо обробляють від 20 до 60 разів. Хто хоче, щоб вони набирали колір і довше росли, кропить у вересні. Маріуш обрискував до 30 разів. Казав, тому що сам їх їсть і працює разом з українцями. У сусідньому саду українців обсипало червоними плямами, підвищилася температура. До аптеки їх не відвозили. Доводилося знову-таки через водіїв просити привезти ліки від алергії.

 У супермаркеті, куди нас відвозили в неділю, познайомилися ще з однією групою українців. Вони розповідали, що бояться їсти яблука. Вони такі хімічні, що температура відразу підвищується до 40, і живіт страшно болить.

 У цьому плані нам пощастили. Їли яблука, скільки влізе. Тим паче що коли працюєш нон-стоп, їсти хочеться дико. До обіду ми ледве дотягували. А ще пан зі своїми командами: «До переду!». Раз не витримала, кажу, нехай вкладе гроші у виробництво роботів, бо там кнопку натиснув — і робот рватиме яблука, доки не зламається. Але щоб ці роботи були лише польські, бо якщо з іншої країни, то рватимуть, ніби їм 140 років. Після цього Маріуш трішки вгамував свої емоції.

Іншого разу хлопці питають у мене, котра година. Відповідаю голосно, щоб Маріуш чув. Кажу, що по радіо говорять, що вже 16.10, але це точно неправда, бо в Польщі радіо бреше. І бреше не щодо новин, а саме щодо години, особливо, коли в нас починається і має завершуватися робота.

УМОВИ

Заробітчани з досвідом готові з’їсти новачка

 У нашій групі було троє дівчат, і всі ми вперше приїхали на заробітки. З нами було 10 хлопців, які не раз побували на польських хлібах. Ми працювали на години, тому ніхто не міг заробити більше. Але декого новачки не влаштовували, сприймали нас як конкурентів, намагалися всіляко придавити, лякали, що ми не витримаємо важкої праці і самі втечемо. У хлопців узагалі не було розуміння про етикет чи інтелігентність. Тож на перших порах узяли шефство в будиночку на себе, де ми всі разом мешкали в кімнатах по п’ятеро.

 Найскладніше було жити абсолютно з різними людьми в одній кімнаті. Двоє братів, які жили з нами, елементарно не хотіли за собою доглядати. Вони за півтора місяця ні разу не попрали футболки, шкарпетки міняли зі скандалами з нашого боку. Інколи від запахів хотілося спати в протигазах.

 У хлопців уявлення про українську культуру було дуже вузьке — це або весільні галицькі пісні або, як вони називали, хіти. Під хітами розуміли неякісний шансон і поп-музику 80-х, як от «Ласковый май».   Жодного червивого яблука за два місяці збору так і не вдалося побачити.

Намотати на вус

Хлопці, які вже не раз працювали на збиранні яблук, нічого не знали про сорти та їх експорт. Маріуш не приховував, що більшу частину яблук відправляє в Росію. Оскільки зараз діють санкції проти Росії, то оптові торговці перевозять яблука через Білорусь.

 У Британії та Голландії теж добрий ринок, але туди будь-які сорти не повезеш. Маріуш заклав новий сад елітних сортів, які експортуватиме в Європу.

 Частина польських яблук потрапляє на український ринок. Тобто українці цілу зиму чистять сади, півосені збирають яблука, щоб потім купувати їх удома на базарі. У кожного поляка на подвір’ї є ходня (холодильник розміром у великий будинок). Яблука в ідеальному стані зберігаються від одного до п’яти років. Тож поляки, щоб краще заробити, продають яблука навесні.

 В Україну вони потрапляють наприкінці квітня — упродовж літа. Ще досі на фруктових розкладках бачу польські яблука — Лігол і Голден. При тому люди «ведуться» на їх красивий вигляд і купують. А вдома розуміють, що щось не те, яблуко на смак як вата, соку взагалі немає. І все тому, що українці здебільшого просто не знають, що ці яблука збирають наприкінці жовтня, а перед тим їх до 60 разів усякими хімікатами обкроплюють.