ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №85

Світ  складніший, ніж на шаховій дошці. Ні, я не про бліци, таски і гамбіти…  Я проти того, що світ чорно-білий. Тому що він різний… Відтінки (не лише сірого ) кожен вибирає собі сам.

 Як це відбувається?  В океані хаосу й невизначеності кожному потрібен якийсь рятувальний пліт, якась  система координат, аби можна було спиратися хоч на щось у загальному хаосі. Інша річ, що система координат у некерованому хаосі зачасту радикальна, бо рятуючись від невизначеності,    люди  будують її дуже жорстко, просто й максимально категорично. Щоб не було більше ніяких контекстів і півтонів - від них забагато тривоги, від них забагато неясності, втоми. Психіка втомилася зносити розгубленість і хаос. Хочеться, аби все просто — це чорне, це біле, ми добрі, вони погані. Я добрий, зі мною такого не трапиться, вони погані, так їм і треба. «Чорно-білими ідеями» можна пояснити дуже багато чого — голодомори, голокости, війни, грабунки, все що завгодно. Я вже говорив, і ще раз повторюся: узагальнення – це прийом зла. Зло завжди відходить від конкретики до узагальнень і починає апелювати до моралі загальної, а не особистісної… Узагальнення – перший прийом маніпуляції.

Дуже важливо пам’ятати, що тільки припинивши обзивати один одного чорно-білими ярликами й побачивши в кожному людину, яка бореться зі внутрішнім жахом, ми зможемо почути один одного. Тільки переставши шукати точне визначення «правого добра» й «неправого зла», ми зможемо побачити, що ми люди, кожен зі своєю історією і причиною знаходитися на тому чи іншому місці. І вже звичайно треба пам’ятати, що будь-які конфлікти закінчаться, а ми залишимося.


Повернутися
22.09.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Тільки-но вляглася перша хвиля радості, котра піднялася довкола нашого першого олімпійського золота, як інтернетом відразу ж покотилася «зрада»: наш спортсмен-переможець обійнявся з володарем бронзи-росіянином, ще й обгорнув його українським прапором…  Цікаво, кого нині «розпинають» більше: нашого Абраменка в Україні за обійми з росіянином, чи росіянина – на його батьківщині - за те, що дався загорнути в наш прапор… Знаходяться уже й ті, хто чи то жартома, чи всерйоз пропонує російському спортсмену попросити політичного притулку в Україні (мовляв, якщо встигне до кінця Олімпіади, то будемо мати вже дві медалі) і ті, хто, відкричавши нашому спортсмену «Осанна», починають скандувати «Розіпни його»…

Поки ламаються списи і точаться суперечки, зверну вашу увагу на дуже символічну деталь: спортсмен, котрий переміг, накрив своїм (нашим, українським!) прапором того, хто програв… Зрештою, вам не треба пояснювати, чому представники Росії на цій Олімпіаді без прапорів – «безликі», майже як «їхтамнєти» на Донбасі… Я вірю у символічність цього жесту, яким Україна «покриває» Росію, так само, як і у великодушність переможців. А все решта - просто спорт.