АНЕКДОТИ №85

Йде студент університетським коридором і ногою штовхає пиріжок. На зустріч йому інший студент:
"Ти що, дурень!" - сказав він йому. А він і відповідає:
"Тихо-тихо давай разом його заштовхаємо, в кутку з'їмо".

***

- Люба, що у нас сьогодні на вечерю?
- Дуже ліниві голубці!
- Це як?
- Капуста на балконі, фарш в морозилці!

***

На іспиті студент бере один квиток – не знає.
Бере інший – теж. Третій – та ж біда…
Так четвертий, п’ятий…
Професор бере заліковку, ставить йому «3″.
Інші студенти обурюються:
- За що?
- Як за що… – відповідає препод, – якщо щось шукає, значить, щось знає.

***

- Ви нічого не знаєте, ставлю вам "незадовільно!!! -- волає професор...
-- А ... Ви Все знаєте? -- запитує студент
-- Так! Все!
-- Тоді скажіть мені -- Як забити в грунт дощового хробака?
-- ... ??? Добре, ставлю вам "задовільно"!... але... скажіть -- ЯК?
-- ... ну... берете дощового хробака... мачаєте його в епоксидку, чекаєте хвилин так 40, а потім -- молоточком в ґрунт...
На наступний день професор, зустрівши студента:
-- у вас залікова при собі?
-- так
-- давайте сюди!
Бере, "задовільно" виправляє на "відмінно", виймає стогривневу купюру і каже:
-- а це вам персонально від моєї дружини!

***

Хлопець приходить додому з сережкою у вусі. Батько дивиться на нього і каже:
- Знаєш, синку, споконвіку, сережки у вухах носили або пірати, або педики. Я зараз вигляну в вікно, і не дай Боже, там не стоїть твій корабель...

***

Дружина поїхала у відрядження. Чоловік будить дитину і веде в садок. Прийшли в один, а їм кажуть: "Це не наша дитина!" Прийшли в інший - та ж історія. Сідають в автобус, їдуть. Дитина каже:
- Тату, ще один садок, і я спізнюся до школи...

***

Ох... Коли я згадую про неї, голову відвідують безглузді думки, серце починається радісно битися, на обличчі з`являється якась надія і дурнувата посмішка, а очі світяться щастям...
- Оооо, і хто ж вона???
- Пятниця!


Повернутися
22.09.2016
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...