АНЕКДОТИ №85

Йде студент університетським коридором і ногою штовхає пиріжок. На зустріч йому інший студент:
"Ти що, дурень!" - сказав він йому. А він і відповідає:
"Тихо-тихо давай разом його заштовхаємо, в кутку з'їмо".

***

- Люба, що у нас сьогодні на вечерю?
- Дуже ліниві голубці!
- Це як?
- Капуста на балконі, фарш в морозилці!

***

На іспиті студент бере один квиток – не знає.
Бере інший – теж. Третій – та ж біда…
Так четвертий, п’ятий…
Професор бере заліковку, ставить йому «3″.
Інші студенти обурюються:
- За що?
- Як за що… – відповідає препод, – якщо щось шукає, значить, щось знає.

***

- Ви нічого не знаєте, ставлю вам "незадовільно!!! -- волає професор...
-- А ... Ви Все знаєте? -- запитує студент
-- Так! Все!
-- Тоді скажіть мені -- Як забити в грунт дощового хробака?
-- ... ??? Добре, ставлю вам "задовільно"!... але... скажіть -- ЯК?
-- ... ну... берете дощового хробака... мачаєте його в епоксидку, чекаєте хвилин так 40, а потім -- молоточком в ґрунт...
На наступний день професор, зустрівши студента:
-- у вас залікова при собі?
-- так
-- давайте сюди!
Бере, "задовільно" виправляє на "відмінно", виймає стогривневу купюру і каже:
-- а це вам персонально від моєї дружини!

***

Хлопець приходить додому з сережкою у вусі. Батько дивиться на нього і каже:
- Знаєш, синку, споконвіку, сережки у вухах носили або пірати, або педики. Я зараз вигляну в вікно, і не дай Боже, там не стоїть твій корабель...

***

Дружина поїхала у відрядження. Чоловік будить дитину і веде в садок. Прийшли в один, а їм кажуть: "Це не наша дитина!" Прийшли в інший - та ж історія. Сідають в автобус, їдуть. Дитина каже:
- Тату, ще один садок, і я спізнюся до школи...

***

Ох... Коли я згадую про неї, голову відвідують безглузді думки, серце починається радісно битися, на обличчі з`являється якась надія і дурнувата посмішка, а очі світяться щастям...
- Оооо, і хто ж вона???
- Пятниця!


Повернутися
22.09.2016
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.