Можуть “сісти” на 8 років, бо не дали техніку військомату

Аграрне підприємство Гусятинського району не віддавало техніку на війну. За це нині його керівників можуть позбавити волі.

Протягом 2014 та 2015 років не виконувало зведені наряди на поставку автомобільної техніки для потреб Збройних Сил України. Посадовці не передали військовому комісаріату транспортні засоби, які перебували на балансі організації, порушивши положення ст. 21 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію,  йдеться в повідомленні сектору взаємодії зі ЗМІ та громадськістю УСБУ в Тернопільській області.

Дані внесли до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Кажуть, аргарії перешкоджали мобілізації, а це злочин. Кримінальний кодекс України передбачає покарання у вигляді позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

Нагадуємо, що протягом 2015 року Тернопільським УСБУ було викрито ще три аналогічні випадки ігнорування вимог Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію посадовцями місцевих підприємств. Кожний із виявлених фактів протиправної діяльності перевіряються органами внутрішніх справ у рамках окремих кримінальні проваджень.

 

Повернутися
09.04.2015
Категорія: Кримінал
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...