ЛЬВІВ КНИЖКАМИ ШАЛЕНІВ… ТЕРНОПІЛЬСЬКИМИ!

Тернопільський «десант» на львівському Форумі видавців — тема, якій не те, що статтю чи шпальту, цілу газету присвятити можна.

Адже саме наші майстри пера, авторучки, клавіатури і навіть пензля (як-от уродженець Бережан, художник Олег Шупляк,  який видав серію своїх знаменитих картин-ілюзій «Двовзори» разом із навіяними його роботами віршами поета Богдана Мельничука) «правили бал» на книжковій феєрії.

Не вірите? Ось вам докази: перше місце у топ-60 книжок, за які проголосували відвідувачі сайту Форуму — книга «Масік» нашої землячки Дзвінки Торохтушко, яка зібрала 3668 голосів! Дзвінка Торохтушко (вона ж — Любов Бурак) тернопільській публіці уже знайома. Проте все ж…  «Дзвінка Торохтушко – відомий блогер. З гострим язиком, перченим словом, — пише про «колегу по цеху» літератор, гуморист Богдан Волошин, — але у цій книзі відкрилась як чудовий письменник, який філігранно володіє словом, має свій стиль, наче скальпелем препарує людське життя, відкриваючи найпотаємніші закапелки душі. Часом це боляче. Але так правдиво.   Читаючи “Масіка”, я ловив себе на думці, що бачив героїню на вулиці, у маршрутці, її очі світились серед людського тлуму сумом і відчаєм, любов’ю і страхом.

Є ще одна обставина. “Масік” писався зі слів реальної жінки, яка таким чином вирішила підбити підсумок власного  непростого життя. Той випадок, коли тема і сюжет самі знаходять письменника. І лише від його майстерності залежить чи стане ця історія цікавою і важливою для інших. На мою думку, Дзвінці Торохтушко  вдалося опанувати цей огром матеріалу, вилущити з нього найбільш вартісні епізоди і майстерно викласти їх на папері. Попри непросту історію, книга читається легко і не відпускає.


Повернутися
22.09.2016
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…