ЛЬВІВ КНИЖКАМИ ШАЛЕНІВ… ТЕРНОПІЛЬСЬКИМИ!

Тернопільський «десант» на львівському Форумі видавців — тема, якій не те, що статтю чи шпальту, цілу газету присвятити можна.

Адже саме наші майстри пера, авторучки, клавіатури і навіть пензля (як-от уродженець Бережан, художник Олег Шупляк,  який видав серію своїх знаменитих картин-ілюзій «Двовзори» разом із навіяними його роботами віршами поета Богдана Мельничука) «правили бал» на книжковій феєрії.

Не вірите? Ось вам докази: перше місце у топ-60 книжок, за які проголосували відвідувачі сайту Форуму — книга «Масік» нашої землячки Дзвінки Торохтушко, яка зібрала 3668 голосів! Дзвінка Торохтушко (вона ж — Любов Бурак) тернопільській публіці уже знайома. Проте все ж…  «Дзвінка Торохтушко – відомий блогер. З гострим язиком, перченим словом, — пише про «колегу по цеху» літератор, гуморист Богдан Волошин, — але у цій книзі відкрилась як чудовий письменник, який філігранно володіє словом, має свій стиль, наче скальпелем препарує людське життя, відкриваючи найпотаємніші закапелки душі. Часом це боляче. Але так правдиво.   Читаючи “Масіка”, я ловив себе на думці, що бачив героїню на вулиці, у маршрутці, її очі світились серед людського тлуму сумом і відчаєм, любов’ю і страхом.

Є ще одна обставина. “Масік” писався зі слів реальної жінки, яка таким чином вирішила підбити підсумок власного  непростого життя. Той випадок, коли тема і сюжет самі знаходять письменника. І лише від його майстерності залежить чи стане ця історія цікавою і важливою для інших. На мою думку, Дзвінці Торохтушко  вдалося опанувати цей огром матеріалу, вилущити з нього найбільш вартісні епізоди і майстерно викласти їх на папері. Попри непросту історію, книга читається легко і не відпускає.


Повернутися
22.09.2016
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Тільки-но вляглася перша хвиля радості, котра піднялася довкола нашого першого олімпійського золота, як інтернетом відразу ж покотилася «зрада»: наш спортсмен-переможець обійнявся з володарем бронзи-росіянином, ще й обгорнув його українським прапором…  Цікаво, кого нині «розпинають» більше: нашого Абраменка в Україні за обійми з росіянином, чи росіянина – на його батьківщині - за те, що дався загорнути в наш прапор… Знаходяться уже й ті, хто чи то жартома, чи всерйоз пропонує російському спортсмену попросити політичного притулку в Україні (мовляв, якщо встигне до кінця Олімпіади, то будемо мати вже дві медалі) і ті, хто, відкричавши нашому спортсмену «Осанна», починають скандувати «Розіпни його»…

Поки ламаються списи і точаться суперечки, зверну вашу увагу на дуже символічну деталь: спортсмен, котрий переміг, накрив своїм (нашим, українським!) прапором того, хто програв… Зрештою, вам не треба пояснювати, чому представники Росії на цій Олімпіаді без прапорів – «безликі», майже як «їхтамнєти» на Донбасі… Я вірю у символічність цього жесту, яким Україна «покриває» Росію, так само, як і у великодушність переможців. А все решта - просто спорт.