ЛЬВІВ КНИЖКАМИ ШАЛЕНІВ… ТЕРНОПІЛЬСЬКИМИ!

Тернопільський «десант» на львівському Форумі видавців — тема, якій не те, що статтю чи шпальту, цілу газету присвятити можна.

Адже саме наші майстри пера, авторучки, клавіатури і навіть пензля (як-от уродженець Бережан, художник Олег Шупляк,  який видав серію своїх знаменитих картин-ілюзій «Двовзори» разом із навіяними його роботами віршами поета Богдана Мельничука) «правили бал» на книжковій феєрії.

Не вірите? Ось вам докази: перше місце у топ-60 книжок, за які проголосували відвідувачі сайту Форуму — книга «Масік» нашої землячки Дзвінки Торохтушко, яка зібрала 3668 голосів! Дзвінка Торохтушко (вона ж — Любов Бурак) тернопільській публіці уже знайома. Проте все ж…  «Дзвінка Торохтушко – відомий блогер. З гострим язиком, перченим словом, — пише про «колегу по цеху» літератор, гуморист Богдан Волошин, — але у цій книзі відкрилась як чудовий письменник, який філігранно володіє словом, має свій стиль, наче скальпелем препарує людське життя, відкриваючи найпотаємніші закапелки душі. Часом це боляче. Але так правдиво.   Читаючи “Масіка”, я ловив себе на думці, що бачив героїню на вулиці, у маршрутці, її очі світились серед людського тлуму сумом і відчаєм, любов’ю і страхом.

Є ще одна обставина. “Масік” писався зі слів реальної жінки, яка таким чином вирішила підбити підсумок власного  непростого життя. Той випадок, коли тема і сюжет самі знаходять письменника. І лише від його майстерності залежить чи стане ця історія цікавою і важливою для інших. На мою думку, Дзвінці Торохтушко  вдалося опанувати цей огром матеріалу, вилущити з нього найбільш вартісні епізоди і майстерно викласти їх на папері. Попри непросту історію, книга читається легко і не відпускає.


Повернутися
22.09.2016
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.