«СЛАВА ГЕРОЯМ» ПО-ТЕРНОПІЛЬСЬКИ

Ви любите театр? Так, як люблять його тернополяни у вересні? Коли у маршрутках і магазинах, у спортзалах і кафе, на парах й на роботі тільки й розмов, що про… “Ой, а ви вчорашню виставу бачили? – Так, так сподобалося, так плескала, що аж руки нині ниють…”; “А на завтрашню прем’єру квиточок уже купили? — Та де, їх вже всі розібрали, треба було ще тиждень тому купувати…”  О, де ще, як не в нашому місті, нові вистави так чекають, зустрічають, відвідують, аплодують їм… Словом, до загальновідомої аксіоми про те, що Тернопіль — місто фестивалів, я б обов’язково додала ще й пункт про “місто театралів”. А на глядача, як відомо, і… фестиваль іде! Причому уже вчотирнадцяте!

Отож, з 17 до 25 вересня наше місто знов живе театром, приймаючи XIV Всеукраїнський фестиваль “Тернопільські театральні вечори. Дебют”. Особливість цьогорічного фестивалю, кажуть його організатори, у тому, що він присвячений світлій пам’яті нині, на жаль, покійного художнього керівника театру Михайла Форгеля. “Театральні вечори завжди були улюбленим “дітищем” Михайла Якубовича, —  розповідає головний режисер Тернопільського драмтеатру Олег Мосійчук, — тож цьогоріч, у десяті роковини його смерті, хороший фестиваль із сильними акторськими та режисерськими роботами стане своєрідним “триб’ютом”…

Cвої найкращі вистави покажуть (і вже показують) театри зі Львова, Києва, Івано-Франківська, Чернівців, Коломиї, Луцька та Рівного. Усього буде представлено дев’ять п’єс, а відкриватиме фестиваль тернопільська прем’єра “Слава Героям”.  І “шевченківці”, і гості міста  потішать публіку якісною театральною українською продукцією, на яку хочеться ходити і про яку хочеться писати і розповідати. А всім, хто ще хоче встигнути на фестиваль,  швиденько статтю перечитати і – бігом до кас! Квитки цього річ за дуже демократичною ціною — 30-60 гривень!

 “Вистава-скандал”, “вистава-потрясіння”, “вистава-катарсис” — як тільки не називали резонансну постановку “Слава Героям” за п’єсою молодого українського драматурга Павла Ар’є. І в Києві вона нашуміла, і в Маріуполі відгриміла, і в Івано-Франківську всіх “порвала”… А в Тернополі у суботу, 17 вересня було узагалі щось небачене! 

 “Чому небачене? — береться пояснювати режисер В’ячеслав Жила. – Та тому, що для нашого театру Павло Ар’є  створив ексклюзивний варіант п’єси, якого немає в жодному театрі України…” Щож, звучить інтригуюче, особливо якщо привідкрити “завісу таємниць” сюжетних перипетій: в одній палаті шпиталю для ветеранів опиняються колишні червоноармієць та упівець. Зіткнення двох різних світів, переконань, досвідів… У взаємодії між ними оголюється проста істина: світ не чорно-білий, а людськість і людяність перебувають поза політичними штампами.


Повернутися
22.09.2016
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.