«СЛАВА ГЕРОЯМ» ПО-ТЕРНОПІЛЬСЬКИ

Ви любите театр? Так, як люблять його тернополяни у вересні? Коли у маршрутках і магазинах, у спортзалах і кафе, на парах й на роботі тільки й розмов, що про… “Ой, а ви вчорашню виставу бачили? – Так, так сподобалося, так плескала, що аж руки нині ниють…”; “А на завтрашню прем’єру квиточок уже купили? — Та де, їх вже всі розібрали, треба було ще тиждень тому купувати…”  О, де ще, як не в нашому місті, нові вистави так чекають, зустрічають, відвідують, аплодують їм… Словом, до загальновідомої аксіоми про те, що Тернопіль — місто фестивалів, я б обов’язково додала ще й пункт про “місто театралів”. А на глядача, як відомо, і… фестиваль іде! Причому уже вчотирнадцяте!

Отож, з 17 до 25 вересня наше місто знов живе театром, приймаючи XIV Всеукраїнський фестиваль “Тернопільські театральні вечори. Дебют”. Особливість цьогорічного фестивалю, кажуть його організатори, у тому, що він присвячений світлій пам’яті нині, на жаль, покійного художнього керівника театру Михайла Форгеля. “Театральні вечори завжди були улюбленим “дітищем” Михайла Якубовича, —  розповідає головний режисер Тернопільського драмтеатру Олег Мосійчук, — тож цьогоріч, у десяті роковини його смерті, хороший фестиваль із сильними акторськими та режисерськими роботами стане своєрідним “триб’ютом”…

Cвої найкращі вистави покажуть (і вже показують) театри зі Львова, Києва, Івано-Франківська, Чернівців, Коломиї, Луцька та Рівного. Усього буде представлено дев’ять п’єс, а відкриватиме фестиваль тернопільська прем’єра “Слава Героям”.  І “шевченківці”, і гості міста  потішать публіку якісною театральною українською продукцією, на яку хочеться ходити і про яку хочеться писати і розповідати. А всім, хто ще хоче встигнути на фестиваль,  швиденько статтю перечитати і – бігом до кас! Квитки цього річ за дуже демократичною ціною — 30-60 гривень!

 “Вистава-скандал”, “вистава-потрясіння”, “вистава-катарсис” — як тільки не називали резонансну постановку “Слава Героям” за п’єсою молодого українського драматурга Павла Ар’є. І в Києві вона нашуміла, і в Маріуполі відгриміла, і в Івано-Франківську всіх “порвала”… А в Тернополі у суботу, 17 вересня було узагалі щось небачене! 

 “Чому небачене? — береться пояснювати режисер В’ячеслав Жила. – Та тому, що для нашого театру Павло Ар’є  створив ексклюзивний варіант п’єси, якого немає в жодному театрі України…” Щож, звучить інтригуюче, особливо якщо привідкрити “завісу таємниць” сюжетних перипетій: в одній палаті шпиталю для ветеранів опиняються колишні червоноармієць та упівець. Зіткнення двох різних світів, переконань, досвідів… У взаємодії між ними оголюється проста істина: світ не чорно-білий, а людськість і людяність перебувають поза політичними штампами.


Повернутися
22.09.2016
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.