«СЛАВА ГЕРОЯМ» ПО-ТЕРНОПІЛЬСЬКИ

Ви любите театр? Так, як люблять його тернополяни у вересні? Коли у маршрутках і магазинах, у спортзалах і кафе, на парах й на роботі тільки й розмов, що про… “Ой, а ви вчорашню виставу бачили? – Так, так сподобалося, так плескала, що аж руки нині ниють…”; “А на завтрашню прем’єру квиточок уже купили? — Та де, їх вже всі розібрали, треба було ще тиждень тому купувати…”  О, де ще, як не в нашому місті, нові вистави так чекають, зустрічають, відвідують, аплодують їм… Словом, до загальновідомої аксіоми про те, що Тернопіль — місто фестивалів, я б обов’язково додала ще й пункт про “місто театралів”. А на глядача, як відомо, і… фестиваль іде! Причому уже вчотирнадцяте!

Отож, з 17 до 25 вересня наше місто знов живе театром, приймаючи XIV Всеукраїнський фестиваль “Тернопільські театральні вечори. Дебют”. Особливість цьогорічного фестивалю, кажуть його організатори, у тому, що він присвячений світлій пам’яті нині, на жаль, покійного художнього керівника театру Михайла Форгеля. “Театральні вечори завжди були улюбленим “дітищем” Михайла Якубовича, —  розповідає головний режисер Тернопільського драмтеатру Олег Мосійчук, — тож цьогоріч, у десяті роковини його смерті, хороший фестиваль із сильними акторськими та режисерськими роботами стане своєрідним “триб’ютом”…

Cвої найкращі вистави покажуть (і вже показують) театри зі Львова, Києва, Івано-Франківська, Чернівців, Коломиї, Луцька та Рівного. Усього буде представлено дев’ять п’єс, а відкриватиме фестиваль тернопільська прем’єра “Слава Героям”.  І “шевченківці”, і гості міста  потішать публіку якісною театральною українською продукцією, на яку хочеться ходити і про яку хочеться писати і розповідати. А всім, хто ще хоче встигнути на фестиваль,  швиденько статтю перечитати і – бігом до кас! Квитки цього річ за дуже демократичною ціною — 30-60 гривень!

 “Вистава-скандал”, “вистава-потрясіння”, “вистава-катарсис” — як тільки не називали резонансну постановку “Слава Героям” за п’єсою молодого українського драматурга Павла Ар’є. І в Києві вона нашуміла, і в Маріуполі відгриміла, і в Івано-Франківську всіх “порвала”… А в Тернополі у суботу, 17 вересня було узагалі щось небачене! 

 “Чому небачене? — береться пояснювати режисер В’ячеслав Жила. – Та тому, що для нашого театру Павло Ар’є  створив ексклюзивний варіант п’єси, якого немає в жодному театрі України…” Щож, звучить інтригуюче, особливо якщо привідкрити “завісу таємниць” сюжетних перипетій: в одній палаті шпиталю для ветеранів опиняються колишні червоноармієць та упівець. Зіткнення двох різних світів, переконань, досвідів… У взаємодії між ними оголюється проста істина: світ не чорно-білий, а людськість і людяність перебувають поза політичними штампами.


Повернутися
22.09.2016
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Тільки-но вляглася перша хвиля радості, котра піднялася довкола нашого першого олімпійського золота, як інтернетом відразу ж покотилася «зрада»: наш спортсмен-переможець обійнявся з володарем бронзи-росіянином, ще й обгорнув його українським прапором…  Цікаво, кого нині «розпинають» більше: нашого Абраменка в Україні за обійми з росіянином, чи росіянина – на його батьківщині - за те, що дався загорнути в наш прапор… Знаходяться уже й ті, хто чи то жартома, чи всерйоз пропонує російському спортсмену попросити політичного притулку в Україні (мовляв, якщо встигне до кінця Олімпіади, то будемо мати вже дві медалі) і ті, хто, відкричавши нашому спортсмену «Осанна», починають скандувати «Розіпни його»…

Поки ламаються списи і точаться суперечки, зверну вашу увагу на дуже символічну деталь: спортсмен, котрий переміг, накрив своїм (нашим, українським!) прапором того, хто програв… Зрештою, вам не треба пояснювати, чому представники Росії на цій Олімпіаді без прапорів – «безликі», майже як «їхтамнєти» на Донбасі… Я вірю у символічність цього жесту, яким Україна «покриває» Росію, так само, як і у великодушність переможців. А все решта - просто спорт.