ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №84

   Відомий український письменник та політичний діяч Володимир Винниченко, аналізуючи причини поразки української революції 1917-1921, писав, що українську історію без брому (тобто, заспокійливого) читати неможливо. Мабуть, тому, що це історія постійного наступання на одні й ті ж граблі. Історичні. Упродовж останніх років Україна заповзято взялася творити свою нову історію. Робила вона це так відчайдушно й мужньо, так жертовно й шляхетно, що зачаровувала увесь цивілізований світ. Доки на її шляху знов не трапилися до болю знайомі граблі. ..

Україна бовтається у гімні повторів і виродків, і щороку ми сатаніємо від немочі, спостерігаючи як на поверхню політичного болота виповзають кадри, які давно повинні були згоріти, як мінімум від сорому, відбуваючи строки в колонії суворого режиму країни, яку вони отруювали зумисно. Їхнім супутником і їх нащадків має бути безслав'я і сором, оскільки вони зрадили інтересам України, відібрали майбутнє в кількох поколінь молодих і талановитих українців, змусивши їх тікати в пошуках бодай мінімально прийнятної соціальної реалізації свого потенціалу. Саме вони перетворили наше майбутнє на власні маєтки… Складається враження, що нам підпихають їх зумисно, аби ми не бачили ніяких шляхів, тупцяли на місці, щоб «нагору» піднімалися лише одні й ті самі таваріщі - їх куми, свати, нащадки, які були зрадниками з діда-прадіда...

 «Добрий гетьман до рабів не прийде»: ніщо, як народна мудрість, так не відображає ментальність нації. Що нам потрібно, аби нарешті остаточно поховати політичних зомбі? Перестати бути рабами. Зрештою, як і нарешті перестати чекати «доброго гетьмана»…


Повернутися
20.09.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…