ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №84

   Відомий український письменник та політичний діяч Володимир Винниченко, аналізуючи причини поразки української революції 1917-1921, писав, що українську історію без брому (тобто, заспокійливого) читати неможливо. Мабуть, тому, що це історія постійного наступання на одні й ті ж граблі. Історичні. Упродовж останніх років Україна заповзято взялася творити свою нову історію. Робила вона це так відчайдушно й мужньо, так жертовно й шляхетно, що зачаровувала увесь цивілізований світ. Доки на її шляху знов не трапилися до болю знайомі граблі. ..

Україна бовтається у гімні повторів і виродків, і щороку ми сатаніємо від немочі, спостерігаючи як на поверхню політичного болота виповзають кадри, які давно повинні були згоріти, як мінімум від сорому, відбуваючи строки в колонії суворого режиму країни, яку вони отруювали зумисно. Їхнім супутником і їх нащадків має бути безслав'я і сором, оскільки вони зрадили інтересам України, відібрали майбутнє в кількох поколінь молодих і талановитих українців, змусивши їх тікати в пошуках бодай мінімально прийнятної соціальної реалізації свого потенціалу. Саме вони перетворили наше майбутнє на власні маєтки… Складається враження, що нам підпихають їх зумисно, аби ми не бачили ніяких шляхів, тупцяли на місці, щоб «нагору» піднімалися лише одні й ті самі таваріщі - їх куми, свати, нащадки, які були зрадниками з діда-прадіда...

 «Добрий гетьман до рабів не прийде»: ніщо, як народна мудрість, так не відображає ментальність нації. Що нам потрібно, аби нарешті остаточно поховати політичних зомбі? Перестати бути рабами. Зрештою, як і нарешті перестати чекати «доброго гетьмана»…


Повернутися
20.09.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Тільки-но вляглася перша хвиля радості, котра піднялася довкола нашого першого олімпійського золота, як інтернетом відразу ж покотилася «зрада»: наш спортсмен-переможець обійнявся з володарем бронзи-росіянином, ще й обгорнув його українським прапором…  Цікаво, кого нині «розпинають» більше: нашого Абраменка в Україні за обійми з росіянином, чи росіянина – на його батьківщині - за те, що дався загорнути в наш прапор… Знаходяться уже й ті, хто чи то жартома, чи всерйоз пропонує російському спортсмену попросити політичного притулку в Україні (мовляв, якщо встигне до кінця Олімпіади, то будемо мати вже дві медалі) і ті, хто, відкричавши нашому спортсмену «Осанна», починають скандувати «Розіпни його»…

Поки ламаються списи і точаться суперечки, зверну вашу увагу на дуже символічну деталь: спортсмен, котрий переміг, накрив своїм (нашим, українським!) прапором того, хто програв… Зрештою, вам не треба пояснювати, чому представники Росії на цій Олімпіаді без прапорів – «безликі», майже як «їхтамнєти» на Донбасі… Я вірю у символічність цього жесту, яким Україна «покриває» Росію, так само, як і у великодушність переможців. А все решта - просто спорт.