АНЕКДОТИ №84

Французький журнал оголосив конкурс:
- Уявіть собі, що ви сидите в ресторані з жінкою, з
якою щойно познайомилися і яка вам подобається. Вам
необхідно вийти в туалет. Як ви поясните їй свій
вихід, причому так, щоб це було правдою і пристойно
звучало?
Перше місце посіло таке пояснення:
- Мадам, я повинен вийти допомогти своєму другові,
з яким познайомлю вас трохи пізніше.

***

У театрі, як правило, тексти, які можна читати, актори не вчать напам’ять, а просто читають з аркуша.
Не запам’ятав, який це був спектакль, але суть в тому, що по ходу на сцену вбігає гонець і передає королю лист зі словами:
- Ваша Величність, Вам лист!
Король розгортає сувій і…
О, жах, там немає тексту (колеги вирішили пожартувати). Але він був досвідченим артистом і, повертаючи сувій гінцеві, говорить:
- Читай, гонець!
Артист, виконуючий роль гінця, теж був не ликом шитий, повертає листа королю:
- Не грамотний, Ваша Величність!

***

Сидить мужик на риболовлі і пильно дивиться на поплавок, повз пропливає крокодил. Побачивши рибалку, дивиться на нього. Через хвилину крокодил запитує:
- Що, мужик, не клює?
Мужик відповідає:
- Ні.
Крокодил:
- Може поки скупаєшся?

 

***

США. Українець заходить в бар, замовляє віскі:
- Скільки з мене?
- Три долара.
Українець виймає з кишені три долари. Один кладе на стійку перед собою, потім йде в лівий кінець стійки, там кладе другий, потім йде в правий кінець стійки, там кладе третій.
Обурений бармен, йде направо, наліво і забирає гроші.
На наступний день українець знову приходить, знову стаканчик віскі замовляє і знову розкладає долари в різні кінці стійки.
Бармен злиться, але за грошима ходить.
Коротше, така картина повторюється день за днем.
І ось одного разу українець замовляє віскі, бере стакан, риється в кишені і витягує 5 доларів.
Бармен швидко цей папірець бере, мстиво усміхається, дістає два долари решти, йде в лівий кінець стійки, там кладе один долар, потім йде в правий кінець і там кладе другий.
Потім повертається і злорадно дивиться на українця.
Українець флегматично випиває віскі, витягає з кишені долар, кладе його перед собою й каже:
- Мабуть, візьму ще стаканчик!

***

Начальник зранку:
- Очі у тебе опухлі і червоні… Ти що, пив?
- Ні, блін, на роботу йти не хотів… Плакав.

***

Зустрічаються два директора українських підприємств:
- Ти своїм зарплату платиш?
- Ні.
- І я ні. А вони все одно на роботу ходять?
- Ходять.
- І мої ходять. Може, вхід платний зробимо?


Повернутися
20.09.2016
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...