«ГАРЯЧА, ЯК СЕРЦЕ НА ДОЛОНІ»

Вийшла друком перша прозова книжка Дзвінки Торохтушко «Масік»

Як добре, що ця книга є. Бо вона мусить бути. Українській літературі бракує книжок непридуманих, максимально наближених до життя, гарячих, як серце на долоні.

“Дзвінку неможливо ні з ким сплутати. Можна вважати її блогером, прозаїком  чи поеткою, однак сплутати з іншими — ніяк. Якщо ви хоч щось читали у Дзвінки або чули наживо, то я ніякого відкриття для вас не зроблю, скільки б літер не використав. Якщо ж ви вперше тримаєте в руках її книжку, то або купуйте, або хапайте й утікайте. Головне, аби вона була у вас”, — так відгукується про першу прозову книжку “Масік” нашої землячки Дзвінки Торохтушко (вона ж — Любов Бурак) відомий журналіст, режисер та письменник Руслан Горовий.

Цитуємо далі… “Як добре, що ця книга є. Бо вона мусить бути. Українській літературі бракує книжок непридуманих, максимально наближених до життя, гарячих, як серце на долоні. Уявіть, що до вас прийшла людина зі смертельним діагнозом, взяла за руку і сказала: “Я хочу розповісти про своє життя.” І розповіла все. “Масік” писався зі слів реальної жінки, яка таким чином вирішила підбити підсумок власного  непростого життя. Той випадок, коли тема і сюжет самі знаходять письменника”, — зазначає публіцист, письменник-гуморист Богдан Волошин.

У суботу, 17 вересня, у холі другого поверху Палацу мистецтв о 14.00 відбулася автограф-сесія та дебютного роману Дзвінки Торохтушко “Масік”.

Роман “Масік” — перший великий твір авторки. Це роман-сповідь і роман-прагнення. Це пошук світла і тепла у холодному людському світі. Героїня переживає непросту життєву ситуацію, розчаровується і опускає руки перед невиліковною хворобою. Однак, попри все, живе і бореться. За себе, за коханого. Любов — ось лейтмотив роману. І нешаблонний Бог, який цю любов підтримує. Загалом, у цьому романі все не так, як здається спочатку. Це переплетення доль, історій та роздумів. Іноді доволі суперечливих і епатуючих, іноді добрих і лагідних. “Усе буде добре!” — каже Бог. Він знає. Він знає все. Він айтішник. У нього просто збій програми Буття. Вірус у системі. Але… “Все буде добре!” — каже Дзвінка Торохтушко.


Повернутися
20.09.2016
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.