«ГАРЯЧА, ЯК СЕРЦЕ НА ДОЛОНІ»

Вийшла друком перша прозова книжка Дзвінки Торохтушко «Масік»

Як добре, що ця книга є. Бо вона мусить бути. Українській літературі бракує книжок непридуманих, максимально наближених до життя, гарячих, як серце на долоні.

“Дзвінку неможливо ні з ким сплутати. Можна вважати її блогером, прозаїком  чи поеткою, однак сплутати з іншими — ніяк. Якщо ви хоч щось читали у Дзвінки або чули наживо, то я ніякого відкриття для вас не зроблю, скільки б літер не використав. Якщо ж ви вперше тримаєте в руках її книжку, то або купуйте, або хапайте й утікайте. Головне, аби вона була у вас”, — так відгукується про першу прозову книжку “Масік” нашої землячки Дзвінки Торохтушко (вона ж — Любов Бурак) відомий журналіст, режисер та письменник Руслан Горовий.

Цитуємо далі… “Як добре, що ця книга є. Бо вона мусить бути. Українській літературі бракує книжок непридуманих, максимально наближених до життя, гарячих, як серце на долоні. Уявіть, що до вас прийшла людина зі смертельним діагнозом, взяла за руку і сказала: “Я хочу розповісти про своє життя.” І розповіла все. “Масік” писався зі слів реальної жінки, яка таким чином вирішила підбити підсумок власного  непростого життя. Той випадок, коли тема і сюжет самі знаходять письменника”, — зазначає публіцист, письменник-гуморист Богдан Волошин.

У суботу, 17 вересня, у холі другого поверху Палацу мистецтв о 14.00 відбулася автограф-сесія та дебютного роману Дзвінки Торохтушко “Масік”.

Роман “Масік” — перший великий твір авторки. Це роман-сповідь і роман-прагнення. Це пошук світла і тепла у холодному людському світі. Героїня переживає непросту життєву ситуацію, розчаровується і опускає руки перед невиліковною хворобою. Однак, попри все, живе і бореться. За себе, за коханого. Любов — ось лейтмотив роману. І нешаблонний Бог, який цю любов підтримує. Загалом, у цьому романі все не так, як здається спочатку. Це переплетення доль, історій та роздумів. Іноді доволі суперечливих і епатуючих, іноді добрих і лагідних. “Усе буде добре!” — каже Бог. Він знає. Він знає все. Він айтішник. У нього просто збій програми Буття. Вірус у системі. Але… “Все буде добре!” — каже Дзвінка Торохтушко.


Повернутися
20.09.2016
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Тільки-но вляглася перша хвиля радості, котра піднялася довкола нашого першого олімпійського золота, як інтернетом відразу ж покотилася «зрада»: наш спортсмен-переможець обійнявся з володарем бронзи-росіянином, ще й обгорнув його українським прапором…  Цікаво, кого нині «розпинають» більше: нашого Абраменка в Україні за обійми з росіянином, чи росіянина – на його батьківщині - за те, що дався загорнути в наш прапор… Знаходяться уже й ті, хто чи то жартома, чи всерйоз пропонує російському спортсмену попросити політичного притулку в Україні (мовляв, якщо встигне до кінця Олімпіади, то будемо мати вже дві медалі) і ті, хто, відкричавши нашому спортсмену «Осанна», починають скандувати «Розіпни його»…

Поки ламаються списи і точаться суперечки, зверну вашу увагу на дуже символічну деталь: спортсмен, котрий переміг, накрив своїм (нашим, українським!) прапором того, хто програв… Зрештою, вам не треба пояснювати, чому представники Росії на цій Олімпіаді без прапорів – «безликі», майже як «їхтамнєти» на Донбасі… Я вірю у символічність цього жесту, яким Україна «покриває» Росію, так само, як і у великодушність переможців. А все решта - просто спорт.