«КАМУФЛЯЖНА» ПРОЩА

Військове паломництво відбулося до Марійського духовного центру на Тернопільщині.На Всеукраїнську військову прощу до Зарваниці прийшло понад півтори тисячі бійців

Кадрові військові, курсанти, ліцеїсти, нацгвардійці та прикордонники вишукалися на невеликому подвір’ї старої церкви у селі. До ікони прийшли військові різного віку, у різних чинах, холостяки та з родинами. “Кожен хоче помолитися, згадати щось, звернутися до Бога з якимось проханням. Помолитися за своїх побратимів, кого немає зараз ним”, – розповів заступник командира військової частини А1267 Олександр Верстюк.

Офіцер Тарас Тимків боронив Донецький аеропорт. Він зізнається, що досі важко згадувати пекельні дні і ночі. Саме відтоді не знімає натільний хрестик, подарований матір’ю. “Бог помагає, я переконався в цьому особисто. Були такі моменти, я вважаю, Бог мені поміг”, – каже командир групи військових.

Майбутні моряки подолали довгий шлях з Одеси, щоб побувати на місці явлення Богоматері. Їхній капелан уже має досвід АТО. “Коли дивишся в лице смерті, не віруючих не існує. Через величезну кількість наших заходів, в тому числі і через прощу, ми стараємося накраще поміняти всередині середовище нашої армії”, – каже капелан Військово-Морських Сил отець Олександр Смеречинський.

У паломницькому марші поруч з військовими йдуть їхні дружини та діти. Вони прийшли, аби набратися сили, щоб чекати, підтримувати і розуміти своїх чоловіків, адже війна робить їх іншими. “Для того, щоб служити, треба вірувати в те, що ти робиш. Для чого ти це робиш – для своєї держави”, – пояснює офіцер Держприкордонслужби Роман Марченко.

Селяни, які на узбіччі вітають колону незвичних паломників у військовій формі, навіть плачуть. “Поможи їм, Господи, бережи їх від куль”, – кажуть вони.

Загалом це уже восьма військова проща до греко-католицької святині. Паломників-військовослужбовців щоразу більшає.


Повернутися
20.09.2016
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.