ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №83

 Про перемогу, яка нам так потрібна, нині не говорить тільки лінивий. Але про яку, власне, перемогу йдеться? Адже якщо перемагати, то перемагати не тільки на фронтах. Переламати свідомість, аби нагадувати собі, що кожного дня потрібно робити більше. І нагадувати, що ти ще зробив недостатньо для того, щоб наша країна нарешті стала кращою.

На жаль, соціально-економічна дихотомія українця така, що: співчуття медикам закінчується там, де починається розмова про страхову медицину; обурення злидарськими пенсіями закінчується там, де починається розмова про пенсійне страхування… Наші люди хочуть, щоб у державі не було корупції і щоб кум допоміг, «якщо щось»; хочуть змін і реформ, прориву, але тільки не за власний рахунок. А так не буває. ... Адже нині Україну знищують не нападники зі сходу чи некомпетентні політики. А ті, хто в 9-ти поверхівці вкрали троси з двох ліфтів. Ті, хто пиячать на лавках під цим же будинком, а на зауваження та прохання прибрати за собою волають, що вони патріоти і прибирати не збираються. Ті мамочки, які загиджують "сємками", недопалками і банками від "Бірмікс" дитячий майданчик, попередньо розкурочений їхніми нащадками. Ті "нужденні", що паркують свої джипи на тротуарах. Ті собаколюби, що не прибирають за своїми "улюбленцями" на газоні…

 Найголовніший фронт — у наших головах. І саме там відбуваються найважливіші бої.


Повернутися
20.09.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.