ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №83
Про перемогу, яка нам так потрібна, нині не говорить тільки лінивий. Але про яку, власне, перемогу йдеться? Адже якщо перемагати, то перемагати не тільки на фронтах. Переламати свідомість, аби нагадувати собі, що кожного дня потрібно робити більше. І нагадувати, що ти ще зробив недостатньо для того, щоб наша країна нарешті стала кращою.
На жаль, соціально-економічна дихотомія українця така, що: співчуття медикам закінчується там, де починається розмова про страхову медицину; обурення злидарськими пенсіями закінчується там, де починається розмова про пенсійне страхування… Наші люди хочуть, щоб у державі не було корупції і щоб кум допоміг, «якщо щось»; хочуть змін і реформ, прориву, але тільки не за власний рахунок. А так не буває. ... Адже нині Україну знищують не нападники зі сходу чи некомпетентні політики. А ті, хто в 9-ти поверхівці вкрали троси з двох ліфтів. Ті, хто пиячать на лавках під цим же будинком, а на зауваження та прохання прибрати за собою волають, що вони патріоти і прибирати не збираються. Ті мамочки, які загиджують "сємками", недопалками і банками від "Бірмікс" дитячий майданчик, попередньо розкурочений їхніми нащадками. Ті "нужденні", що паркують свої джипи на тротуарах. Ті собаколюби, що не прибирають за своїми "улюбленцями" на газоні…
Найголовніший фронт — у наших головах. І саме там відбуваються найважливіші бої.
← Повернутися
