АНЕКДОТИ №83
**
У дитинстві здавалося, що немає нічого страшнішого, як учити уроки. Тепер починаю розуміти, що немає нічого страшнішого, як учити уроки зі своєю дитиною.
* * *
Іде директор школи коридором і бачить першокласницю, що присіла в куточку і плаче.
— Що сталося, маленька?
— Я щойно дізналася, що мені треба буде щодня ходити сюди аж до сімнадцяти років!
Директор зітхає:
— Щаслива. А мені сюди щодня треба буде ходити аж до шістдесяти.
* * *
— Мамо, я більше до школи не піду: знову Глушко ставитиме підніжки і гасатиме коридорами, Дубчак петардами стрілятиме, а Цибульський ще взимку так сніжкою в око заліпив!
— Треба, синку, треба. Ти ж директор.
***
— Так, руки за голову, ноги на ширину плечей!
— Це що — пограбування?
— Та ні, урок фізкультури.
**
На занятті з фізкультури, щоб діти крокували в ногу, вчитель час від часу повторює:
— Лівою! Лівою!
Маленький Миколка здивовано запитує:
— А що робити правою?
* * *
Учителька на уроці пояснює дітям ділення. Написала на дошці «2:2» і запитує:
— Діти, хто знає, що це означає?
— Нічия! — підсказує iз задньої парти Вовочка.
* * *
На уроці географії вчитель ставить запитання:
— Де знайти Панамський канал?
Петрик здивовано:
— А на нашому телевізорі такого каналу немає!
* * *
У школі:
— Ким ти будеш, Петрику, коли виростеш?
— Генералом.
— Так тебе ж можуть убити у випадку війни.
— Хто?
— Вороги
— Тоді я буду ворогом.
* * *
Учительцi української мови наснився кошмар: Азаров диктує, а Янукович пише диктант.
* * *
Сільська вчителька ніяк не могла вирішити, за кого їй виходити заміж: за директора школи чи за тракториста.
З одного боку, швидкий кар’єрний ріст, а з іншого — як тут без трактора до школи доберешся?
* * *
Достовірний факт! Чоловік кожної другої вчительки, за статистикою, 2 вересня торгує квітами!
**
Пацієнтка:
— Лікарю, у мене болить голова!
— А я ні на що й не претендую!
***
— Алло, лiкарю!
— Що сталося?
— Я зараз з’їв півбанки шпротiв, запиваючи молоком. Питання — полуницю мити чи це вже не має значення?
* * *
— Люба, ти відкриваєш холодильник кожні п’ять хвилин. Там щось змінюється за цей час?
— Так!
— І що ж?
— Цукерок менше стає.
* * *
Учора намагалася перейти дорогу по зебрі! Ніхто не пропускав. Тоді я взяла в руки цеглу, посміхнулася й пішла. Пропустили навіть даішники з мигалкою! Висновок: посміхайтеся — люди стають добрішими!
* * *
Із розмови двох секретарок.
— Ти знала, що у Сергія Петровича астма?
— Ні. Я думала, він до мене нерівно дихає.
← Повернутися
