Якщо хочеш написати Богу – розпиши писанку

Щоб подарувати мешканцям та гостям Монастириськ святковий настрій, за тиждень до Великодня тут провели фестиваль-конкурс «Лемківська писанка». У суботу, 4 квітня, урочище Бичова поблизу Монастириська  приймало гостей та учасників конкурсу — майстрів лемківської писанки  зі Львівщини, Івано-Франківщини та усіх районів Тернопілля. Вони ділилися своїм досвідом і таємницями цього мистецтва, яке передається з покоління в покоління. Учасниками мистецького заходу стали учні загальноосвітніх шкіл, творча молодь і всі небайдужі, хто шанує народне мистецтво писанкарства. Один  із організаторів заходу, член товариства «Лемківщина» Михайло Тиханський наголосив: крім того, що це мистецтво — гарна традиція українського народу, це ще й добрий відпочинок для тіла і душі. І справді, атмосфера під час створення такого чудо-яйця була надзвичайно світлою і приємною.  

Серце Лемківщини – у Монастирськах

Метою фестивалю, зазначає його ініціатор, голова Всеукраїнського товариства «Лемківщина» Олександр Венгринович, є збереження та розвиток лемківського писанкарства народними майстрами, які з покоління в покоління переносять закодоване письмо на добро і щастя, залучають широкі верстви молоді та дітей до вивчення прадавніх звичаїв українського народу. Він нагадав учасникам та гостям (здебільшого людям, яких колись примусово переселили із лемківських земель), що в сучасному світі залишилося не так багато символів, які б наскільки сильно прив’язували їх до батьківської землі, як проста воскова писанка.

— Цей фестиваль - це справжнє свято лемківської писанки, яка є оберегом людини, родини, Батьківщини, згадкою про унікальну культуру найбільш західної гілки українського народу — лемків, — каже Олександр Іванович. — Подібні заходи уже не раз відбувалися у Львові, у Монастириськах фестиваль тільки «дебютує», проте, сподіваємося, перший млинець не буде глевким. Плануємо зробити цей фестиваль щорічним, адже саме Монастирищина є «серцем» Лемківщини…

І де, як не тут, слід продовжувати традиції наших предків?.. Для лемків саме лемківська писанка є символом відродження із забуття, віднайдення свого «я»,  збереження своєї ідентичності...»

Писанкарка, дослідниця лемківської писанки, викладач Школи народних мистецтв у Львові Марія Янко наголосила, що такі майстер-класи напередодні Великодніх свят - це ще одна можливість зустрічі з лемківською писанкою, з мистецьким явищем - яке передається з покоління в покоління і є символом невмирущої лемківської культури. Довгий час, зазначає жінка, лемківська писанка була знана лише серед лемків та митців, дехто навіть зважувався називати  її примітивно простою. Але спробуйте-но її написати! Це не менш складно, аніж знамениті гуцульські писанки, і потребує неабиякої майстерності та терпіння. А ще можна сміливо наголосити, що лемківські писанки орнаментувалися найдревнішим письмом - краплею-словом, й основним символом на них є сонце - мірило життя на землі. Сьогодні спільними зусиллями лемківської громади лемківська писанка наново завойовує світ, що й доводить проведений у рамках фестивалю майстер-клас.  

Писанкарка Ольга Кашенко, котра приїхала до Монастириськ аж із Яремчі, розповідає, що через свою простоту і легку техніку лемківська писанка добра для навчання дітей. У своїй школі в Яремчі вона навчає писанкарства 25 учнів. Окрім того, що  вчаться малювати, вони ще й допомагають їй реставрувати старі писанки.

Писанки з підтекстом

 Зазирнути у таємниці сотворення писанки, долучитись до чарівного світу писанкарства запрошує писанкар  Зеновій Пеньонжик із Звенигорода Бучацького району.  Чоловік розповів про особливість саме лемківської писанки і навіть показав усі тонкощі її виконання.

Пан Зеновій займається писанкарством уже понад 20 років. Скільки писанок вийшло з-під рук, чи то пак з під писачка майстра та його вихованців, неможливо полічити — рахунок пішов уже не на сотні — тисячі… Його роботи є у багатьох поціновувачів краси як в Україні, так і за кордоном.

«Напередодні Великодня ми щоразу по-новому відкриваємо для себе магію писанки. Для когось вона просто атрибут святкового кошика, для інших –  витвір мистецтва та справжній символ, який здатний змінювати майбутнє. Так само, як тепер пишемо листи, наші предки писали на яйцях, — каже чоловік. — Справжній писанкар — не той, хто вміє гарно розмалювати писанку, а той, хто вміє її правильно «прочитати»… Він переконаний, що не має значення, хто саме розписує писанки – чоловік чи жінка, надзвичайно важливо інше – що пише і чи розуміє сам написане.

— Якщо хочеш написати листа Богу – розпиши писанку, – любить повторювати пан Зеновій. – Писанка – це письмо. Так само як є літери, абетка. Ми ж не пишемо їх для краси, а намагаємося з їх допомогою передати певний зміст, суть. Теж саме з писанками. Кожен орнамент на народній писанці щось символізує. Наприклад, заштриховані квадратики, трикутники та ромбики – засіяну землю, крапочки – зерно (зародження життя), безконечники-змійки – воду,  трикутники із зубчиками – хмарки, з яких падає дощ, свастя (закручені ріжки - знак сонця) – народження дитини. Писанка – це оберіг, а писанкові символи – прадавні складові молитов-прохань наших предків.

Символ втраченої Батьківщини

Писанкарством Зеновій Пеньонжик захопився випадково.

— Першу писанку написав після лекцій знаного писанкаря Дмитра Пожоджука із Космача, у Тернопільському інституті післядипломної освіти, в квітні 1993 року, – продовжує писанкар. – Писанка називалася «ружа» – головна писанка в лемківській техніці, яка символізує сонце, Бога. До слова, писанки пишу лише у лемківській техніці – так колись розписували українці Лемківщини…

 В усій  Україні Лемківщина – це єдиний регіон, в якому писанки писалися не писачком, а сірником або голівкою шпильки чи цвяшка, закріпленого на дерев’яному держачку. Віск на яйце потрібно наносити швидким рухом, і на шкаралупі утворяться пелюстки, квіти, гілочки, доріжки.

Наші предки писали писанки тільки на курячому яйці, причому з такого подвір’я, де був півень… Не можна писати писанку на видутому яйці — порожня, вона не приноситиме щастя. Тільки писані на повному яйці, «живі» писанки можна дарувати. Вони містять в собі силу, яка породжує життя.

Я завжди шукав шлях до традиційної писанки, намагався зберегти її первинне обличчя, не вплинути на неї своїми якимись своїми творчими новаціями. Хотілося зберегти неторканними орнаменти, які до нас дійшли ще з язичницьких часів.

Окрім писанкарства, Зеновій Пеньонжик працює вчителем образотворчого мистецтва у Звенигородській сільській школі і чотирьох школах довколишніх сіл, а ще керує гуртком «Лемківська писанка», де навчає дітей писанкарства.

Дружина Зеновія Пеньонжика пані Оксана — знана майстриня. Займається ткацтвом, виготовляє ляльки-мотанки і, звичайно ж, також пише писанки. Чоловік каже, що тут у них з дружиною цілковите взаєморозуміння. Їхній син Іван — нині йому 15 — свою першу писанку написав у чотири роки.

— Подібні майстер-класи дуже подобаються дітям, адже техніка виконання лемківської писанки доволі проста, каже Зенові Пеньонжик. — Окрім цього, такі писанки завжди яскраві та з красивими візерунками. Дитяча писанка — вона чиста, щира і відверта. При розписі працює підсвідомість, дитина ще не розуміє, що робить, а «видає» текст – устами дитини мовлять небеса, а рукою водить Господь.

Замість P.S.

Нині ми просто купуємо наклейки, наліплюємо їх на яйце і вважаємо, що маєм писанки. І  не треба бавитися з воском, писачком, барвниками… Однак процес творення писанки — це зовсім інші емоції, інші відчуття. Це наче молитва… Коли берете у руки звичайне біле яйце, додайте до нього пломінчик свічечки, маленьку дрібку бджолиного воску, трішки терпіння, Божого благословіння і витворите ось таке диво, як наша українська писанка…  А на Великдень, коли свята водиця скропить кошик з паскою,  посміхнеться до нас веселковими кольорами писанка. І на душі посвітлішає, бо «Воістину Христос Воскрес!».