З ТАКИМ СПОЖИВЧИМ КОШИКОМ ТУАЛЕТНИЙ ПАПІР НЕ ЗНАДОБИТЬСЯ

Українцям, які живуть на «мінімалку», урядовці пропонують обмежитися 100 г м’яса і 30 г риби на день.

“На рік українцеві достатньо купувати 2 кг сала і 2 кг маргарину. Раз на три — міняти зимові чоботи і раз на два — літнє взуття”, — вирішили у Кабміні. Днями уряд планує затвердити новий споживчий кошик. За законом, його мають змінювати кожні п’ять років, але насправді межу, необхідну для фізичного виживання, востаннє переглядали… у 2000 році.

У мінімумі, який наші високопосадовці визначили для середньостатистичного українця, немає мобільного телефону, зате досі є радіоприймач. За кордон із такими доходами — ні ногою. Можна тільки пересуватися по Україні, та й то їздити нечасто і на відстань до 50 км від дому.

М’яса українець, який живе на “мінімалку”, має з’їдати 30 кг на рік (16 кг яловичини і 14 — птиці), риби — 9,5 кг, молока і кефіру — 60 л, яєць — 220. Якщо поділити на 365 днів, то виходить, що кожного дня може з’їсти м’ясну котлету вагою не більш ніж 100 г, 30 г риби і чотири яйця на тиждень. Також щодня середньостатистичний українець має право випити неповну склянку молока або кефіру.

Є і хороша новина — цього разу до споживчого кошика вперше потрапили кава (500 г на рік), чай (400 г), сіль (3 кг) і лаврове листя (300 г). Передбачається, що раз на місяць людина зможе купувати рулон туалетного паперу. За півтора року мусить зносити не більше як шість пар трусів, за рік — максимум 10 пар шкарпеток (якщо чоловік на пенсії, то цю кількістю має стоптати за два роки). Раз на тиждень може придбати станок для гоління.

Жінкам доведеться штопати капронові колготки, бо протягом року повинні обмежитися трьома парами. Зате можуть купити на рік два бюстгальтери (пенсіонерки — два на чотири роки). Урядовці вперше подбали про те, щоб представниці прекрасної статі могли купити собі пару штанів, але носити цей предмет гардеробу доведеться чотири роки. Сукні можна придбати дві, але раз на сім років.

Значно поповниться асортимент ліків — популярних, але дешевих. Полівітаміни, зеленку з йодом і гірчичники з кошика забрали, зате поклали туди термометр, 30 таблеток активованого вугілля і сім бактерицидних пластирів.

Стригтися бідним українцям уряд пропонує раз на два місяці. Стаціонарний телефон міняти раз на 20 років. Удвічі зменшили обсяги споживання газу, гарячої та холодної води і на чверть — електроенергію.

Меблі бажано вибирати надійні, бо мусять служити роками: стілець — 15 років, стіл, шафа і ліжко — 25. Стільки ж часу повинні провисіти люстри.

Вартість споживчого кошика, за підрахунками Мінсоцполітики (з урахуванням інфляції), — 3018 гривень. Мінімальна зарплата – 1450 гривень, тож вистачає її на половину закладених у споживчий кошик товарів та послуг. За даними Держкомстату, на “мінімалку” живе кожен двадцятий українець.

Торік керівник проекту “Відкритий суд”, юрист Станіслав Батрин подав до суду проти уряду України, вимагаючи переглянути прожитковий мінімум. На його думку, вартість товарів і послуг у споживчому кошику повинна становити 7 тис. гривень. Чоловік виграв справу у суді першої та апеляційної інстанції. Попри те, що рішення набуло чинності і підлягало виконанню, Кабмін подав касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду — і просив зупинити перегляд прожиткового мінімуму в Україні. Однак і цей суд відмовив уряду у задоволенні такого клопотання…


Повернутися
20.09.2016
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.