ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №82

Ви любите Україну? Ну, звісно ж, хто ж нині не любить Україну?..  В газетах і рекламних «перебивках» на ТБ всі люблять Україну, в фейсбуці і однокласниках, на бігбордах і банківських картках, і навіть на упаковках, пардон, туалетного паперу всі люблять Україну. Пам’ятаєте анекдот про те, що найсолодші дифірамби імениннику (чи, у нашому випадку, «іменинниці») «співають» ті, хто найбільше зекономив на подарунку…

Патріотизм став складовою консюмеризму.  Ми раділи, що нарешті любити Україну стало модно, але не зауважили, що модно стало показувати, як ти її любиш. “Патріотичні” шкарпетки, "толстовки", сорочки, краватки, брелоки, відкривачки, майонези, номери автівок...  Пиво "кіборги", горілка "бандерівська" і нижня білизна з вишивкою… Любов до Батьківщини стала товаром, товаром, що продається і купується.   У мене немає футболки з гербом чи вишиванкою. В мене немає навіть — о, жах! — патріотичного кулончика, браслета чи кепочки, навіть “патріотичних” картинок на стіні в соцмережах нема.  Я не люблю Україну?.. Я «всього лише» рощу тут своїх дітей, саджу сади, даю людям нові робочі місця і можливості.    

 Особливо страшно читати зізнання людей, які розповідають, як сильно полюбили Україну і стали патріотами після Майдану.   Вони кажуть, що нарешті почали пишатися своєю країною. А раніше, що пишатися було нічим?! Кажуть, як сильно полюбили Україну. А що ж заважало її любити раніше? Абсолютно нічого. Невже найстрашніша подія в історії незалежної України сталася лише для того, щоб хтось  нарешті  «сильно полюбив» Україну?

Сила любові — зовсім не у, вибачайте за тавтологію, силі. Сила любові – у справжності. Щоб любити не лише до глибини душі, а й до глибини кишені. Любити, не очікуючи високої заробітної платні, стипендії, пенсії, не розраховуючи на те, що колись наша держава таки стане членом ЄС… Любити не потоком шумних і галасливих фраз, а тихою, невтомною працею.

 Що я міг би сказати своїй країні у день її двадцятип’ятиріччя? «Я нічого не хочу від тебе. Просто будь. Будь навіть тоді, коли вже не буде мене. Будь заради моїх дітей і онуків. Люби їх так, як любиш мене...»


Повернутися
26.08.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…