ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №82

Ви любите Україну? Ну, звісно ж, хто ж нині не любить Україну?..  В газетах і рекламних «перебивках» на ТБ всі люблять Україну, в фейсбуці і однокласниках, на бігбордах і банківських картках, і навіть на упаковках, пардон, туалетного паперу всі люблять Україну. Пам’ятаєте анекдот про те, що найсолодші дифірамби імениннику (чи, у нашому випадку, «іменинниці») «співають» ті, хто найбільше зекономив на подарунку…

Патріотизм став складовою консюмеризму.  Ми раділи, що нарешті любити Україну стало модно, але не зауважили, що модно стало показувати, як ти її любиш. “Патріотичні” шкарпетки, "толстовки", сорочки, краватки, брелоки, відкривачки, майонези, номери автівок...  Пиво "кіборги", горілка "бандерівська" і нижня білизна з вишивкою… Любов до Батьківщини стала товаром, товаром, що продається і купується.   У мене немає футболки з гербом чи вишиванкою. В мене немає навіть — о, жах! — патріотичного кулончика, браслета чи кепочки, навіть “патріотичних” картинок на стіні в соцмережах нема.  Я не люблю Україну?.. Я «всього лише» рощу тут своїх дітей, саджу сади, даю людям нові робочі місця і можливості.    

 Особливо страшно читати зізнання людей, які розповідають, як сильно полюбили Україну і стали патріотами після Майдану.   Вони кажуть, що нарешті почали пишатися своєю країною. А раніше, що пишатися було нічим?! Кажуть, як сильно полюбили Україну. А що ж заважало її любити раніше? Абсолютно нічого. Невже найстрашніша подія в історії незалежної України сталася лише для того, щоб хтось  нарешті  «сильно полюбив» Україну?

Сила любові — зовсім не у, вибачайте за тавтологію, силі. Сила любові – у справжності. Щоб любити не лише до глибини душі, а й до глибини кишені. Любити, не очікуючи високої заробітної платні, стипендії, пенсії, не розраховуючи на те, що колись наша держава таки стане членом ЄС… Любити не потоком шумних і галасливих фраз, а тихою, невтомною працею.

 Що я міг би сказати своїй країні у день її двадцятип’ятиріччя? «Я нічого не хочу від тебе. Просто будь. Будь навіть тоді, коли вже не буде мене. Будь заради моїх дітей і онуків. Люби їх так, як любиш мене...»


Повернутися
26.08.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.