ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №82

Ви любите Україну? Ну, звісно ж, хто ж нині не любить Україну?..  В газетах і рекламних «перебивках» на ТБ всі люблять Україну, в фейсбуці і однокласниках, на бігбордах і банківських картках, і навіть на упаковках, пардон, туалетного паперу всі люблять Україну. Пам’ятаєте анекдот про те, що найсолодші дифірамби імениннику (чи, у нашому випадку, «іменинниці») «співають» ті, хто найбільше зекономив на подарунку…

Патріотизм став складовою консюмеризму.  Ми раділи, що нарешті любити Україну стало модно, але не зауважили, що модно стало показувати, як ти її любиш. “Патріотичні” шкарпетки, "толстовки", сорочки, краватки, брелоки, відкривачки, майонези, номери автівок...  Пиво "кіборги", горілка "бандерівська" і нижня білизна з вишивкою… Любов до Батьківщини стала товаром, товаром, що продається і купується.   У мене немає футболки з гербом чи вишиванкою. В мене немає навіть — о, жах! — патріотичного кулончика, браслета чи кепочки, навіть “патріотичних” картинок на стіні в соцмережах нема.  Я не люблю Україну?.. Я «всього лише» рощу тут своїх дітей, саджу сади, даю людям нові робочі місця і можливості.    

 Особливо страшно читати зізнання людей, які розповідають, як сильно полюбили Україну і стали патріотами після Майдану.   Вони кажуть, що нарешті почали пишатися своєю країною. А раніше, що пишатися було нічим?! Кажуть, як сильно полюбили Україну. А що ж заважало її любити раніше? Абсолютно нічого. Невже найстрашніша подія в історії незалежної України сталася лише для того, щоб хтось  нарешті  «сильно полюбив» Україну?

Сила любові — зовсім не у, вибачайте за тавтологію, силі. Сила любові – у справжності. Щоб любити не лише до глибини душі, а й до глибини кишені. Любити, не очікуючи високої заробітної платні, стипендії, пенсії, не розраховуючи на те, що колись наша держава таки стане членом ЄС… Любити не потоком шумних і галасливих фраз, а тихою, невтомною працею.

 Що я міг би сказати своїй країні у день її двадцятип’ятиріччя? «Я нічого не хочу від тебе. Просто будь. Будь навіть тоді, коли вже не буде мене. Будь заради моїх дітей і онуків. Люби їх так, як любиш мене...»


Повернутися
26.08.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Буддиська притча розповідає про старого монаха, котрий так повчав своїх молодших колег: «Перший раз, коли сарна впала мені в юшку, я вилив усе на землю. Потім я викидав сарну, але їв юшку. Пізніше я їв усе разом – і сарну, і юшку. Нині ж, якщо якась сарна намагається вилізти з юшки, я заштовхую її назад…»

  Буває так, що невдача може бути основою успіху. Майже дев’яносто років тому журналіст Вільям Боліто написав: «Найважливіше в житті полягає не в тому, щоб максимально використовувати свої успіхи. Кожен дурень здатний на це. Насправді важливим є вміння  отримувати користь з наших втрат. Це вимагає розуму; в цьому і полягає різниця між розумною людиною і дурнем…»

 У житті усе несподіване й непередбачуване. То воно тобі підкидає удачу, то розчарування. Головне-не зупинятися, а продовжувати жити. Можливості потрібно не лише використовувати. Їх потрібно відбирати, виривати від життя, повністю вловлювати і не випускати! Коли доля підкидає тобі якийсь шанс, за цю зачіпку потрібно хапатися, що є духу! Для цього і є життя…

Навіть коли здається, що все проти вас, зусилля та наполегливість можуть бути вашими конкурентними перевагами. Ба більше, вони можуть бути тією єдиною перевагою, яка вам справді потрібна. Як казав класик: якщо важко досягти успіху, потрібно докласти більше зусиль.