Звернення Андрія Закревського в №2

 

Рік тому, відразу після Майдану, спустилися в крісла міністрів і керівників Верховної Ради ворожі агенти. Як диверсанти, які спускаються на греблю Дніпрогесу, вони відразу розділилися на групи: одна побігла «брати владу», а інші почали закладати міни. Одну міну вони заклали в машинному залі, іншу - в розподільний щиток, третю - під опори моста

Так друзі та партнери Тимошенко, слідуючи німецько-путінським вказівкам, почали закладати соціальні міни скрізь, куди змогли дотягнутися. Багато законів повинні були вступити в силу в січні, і вже півроку відбувається справжній шантаж з боку Тимошенко, Яценюка, Авакова і Турчинова! Вони погрожували залишити країну без виконавчої та законодавчої влади, якщо тільки не буде так, як вони захочуть. А якщо країна залишиться без парламенту і уряду - то нікому буде скасувати закони, і знову буде Майдан!

Неначе комусь треба було спеціально приймати закон про заборону російської мови, щоб дати привід для війни, комусь треба було посилати Ляшка з образами на Луганськ. Я не ідеалізую Порошенко, і розумію, що він представляє проамериканські інтереси, але попрацювавши в Росії, Казахстані, Індії, Канаді, в європейських країнах - я, як і ви, знаю, де люди живуть краще

Нам поміняли Януковича на другий німецько-путінський проект – проект Тимошенко-Яценюка, а тепер, міняють Юлю на Надію Савченко, яку ніхто, крім агентів ФСБ, не бачив і не знає. Але брехня вимагає дуже великих зусиль, а правда - знайде собі дорогу

Нас все важче обдурити, і, як дитина після хвороб тільки зміцнює імунітет, так і Україна стане тільки сильнішою після того, як брехню назвуть брехнею!


Повернутися
05.02.2015
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...