ЯК ТЕРНОПІЛЬСЬКА "ФІРА" НА КАНТРІ-ФЕСТ ДОЇХАЛА

Тернополяни виступили на сцені фестивалю кантрі музики „Visagino country”у Литві. Музиканти кажуть, що подія для них дійсно знакова, оскільки це найбільший кантрі-фест на території східної Європи.

Ще до початку події учасники гурту "Фіра" написали, що представлятимуть в Литві українську програму. Фотозвіт музиканти пообіцяли оприлюднити вже по приїзді в Україну.

- Цьогорічний виступ на Visagino country  — це якісно інший етап і, безперечно, віхова подія для нашого колективу, оскільки ми представимо нашу україномовну авторську програму для загалу, серед якого будуть представники Литви,Сполучених Штатів, Австралії, Швеції, Австрії, Польщі і ще багатьох країн, - кажуть учасники колективу «Добі».

Нагадаємо, що гурт два роки поспіль був хедлайнером на фестивалі кантрі-музики в Україні - DDZ.


Повернутися
26.08.2016
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...