ТЕРНОПІЛЬЩИНА — З НАРОДНИМ ХУДОЖНИКОМ УКРАЇНИ

Митцю з Тернополя Богдану Ткачику присвоєно звання «Народний художник України».

Відповідний указ, пише «Терен», напередодні підписав Президент України Петро Порошенко.

2016 – й для добре знаного на Тернопільщині та в Україні художника Богдана Ткачика – ювілейний. Нещодавно йому виповнилося 65.

Наприкінці 80-х із групою патріотів він піднімав український прапор над будівлею Тернопільського осередку Народного Руху України, як організовував мітинги та велелюдні маніфестації проти тодішньої влади. Патріот, художник Богдан Ткачик завжди і словом, і ділом засвідчував і засвідчує свою українську сутність. Підтвердження цьому – активна участь у подіях на Майдані у Києві, долучення до патріотичних акцій на підтримку бійців АТО. І все це – на тлі щоденної, часом виснажливої, творчої роботи. Український патріотизм, національне відродження – завжди близькі для нього.

У його картинах – образ правічної, мужньої і трагічної України. України з глибинною історією та відважними подвижниками, лицарями, що жили і вмирали задля неї. Митець часто любить заглиблюватися у старовину. От лише кілька назв його картин, які говорять самі за себе: “З домовини встане Україна”, “Кам’яна могила”, “Кам’яна могила під Мелітополем”, “Кам’янець-Подільська фортеця”, “Святилище”, триптих “Скіфське городище під Немирівом”. Як найвищу цінність життя митець сповідує триєдність: Бог, Україна, Родина. І це проходить через усю його творчість, спонукаючи заглянути у власну душу, задуматись над змістом життя.

На полотнах Богдана Ткачика часто зображені портрети як світочів української минувшини, так і наші сучасники – письменники, художники, композитори – Леся Українка, Соломія Крушельницька, Петро Обаль, Іван Марчук, Михайло Бойчук. Його картини не сплутаєш з роботами інших авторів. Вони мають характерні спокійні, пастельні кольори та відтінки, які викликають певний настрій у душі, спонукають до роздумів, глибоких переживань…

Серед  тих, кому Богдан Ткачик присвятив не одну свою творчу роботу – наш земляк, громадський діяч, письменник і перекладач Богдан Лепкий. Були і живописні пленери, в тому числі й у Жукові, на Бережанщині, де проходили дитинство і юність Богдана Лепкого. А впродовж кількох місяців цього року виставка робіт Богдана Ткачика мандрувала Прикарпаттям. Свій мистецький проект Богдан Іванович назвав філософськи: «Дорога з дитинства – дорога до себе». До речі, його ювілейна авторська виставка починає відсьогодні діяти і в Українському домі «Перемога», що в Тернополі.

За словами народного художника України Богдана Ткачика, ця виставка увібрала його почуття і відчуття нашої України та тих маленьких куточків рідної материзни, з яких і складається Велика Україна.

Варто додати, що Богдан Ткачик – учасник багатьох міжнародних та всеукраїнських пленерів, у тому числі й першого Всеукраїнського іконописного пленеру «Вікно у Небо. Зарваниця-2016».  Він – автор концепції розпису капличок Героям Небесної Сотні у Зарваниці, та на Лисоні – полеглим 100 років тому Українським січовим стрільцям.


Повернутися
26.08.2016
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Тільки-но вляглася перша хвиля радості, котра піднялася довкола нашого першого олімпійського золота, як інтернетом відразу ж покотилася «зрада»: наш спортсмен-переможець обійнявся з володарем бронзи-росіянином, ще й обгорнув його українським прапором…  Цікаво, кого нині «розпинають» більше: нашого Абраменка в Україні за обійми з росіянином, чи росіянина – на його батьківщині - за те, що дався загорнути в наш прапор… Знаходяться уже й ті, хто чи то жартома, чи всерйоз пропонує російському спортсмену попросити політичного притулку в Україні (мовляв, якщо встигне до кінця Олімпіади, то будемо мати вже дві медалі) і ті, хто, відкричавши нашому спортсмену «Осанна», починають скандувати «Розіпни його»…

Поки ламаються списи і точаться суперечки, зверну вашу увагу на дуже символічну деталь: спортсмен, котрий переміг, накрив своїм (нашим, українським!) прапором того, хто програв… Зрештою, вам не треба пояснювати, чому представники Росії на цій Олімпіаді без прапорів – «безликі», майже як «їхтамнєти» на Донбасі… Я вірю у символічність цього жесту, яким Україна «покриває» Росію, так само, як і у великодушність переможців. А все решта - просто спорт.