ТЕРНОПІЛЬЩИНА — З НАРОДНИМ ХУДОЖНИКОМ УКРАЇНИ

Митцю з Тернополя Богдану Ткачику присвоєно звання «Народний художник України».

Відповідний указ, пише «Терен», напередодні підписав Президент України Петро Порошенко.

2016 – й для добре знаного на Тернопільщині та в Україні художника Богдана Ткачика – ювілейний. Нещодавно йому виповнилося 65.

Наприкінці 80-х із групою патріотів він піднімав український прапор над будівлею Тернопільського осередку Народного Руху України, як організовував мітинги та велелюдні маніфестації проти тодішньої влади. Патріот, художник Богдан Ткачик завжди і словом, і ділом засвідчував і засвідчує свою українську сутність. Підтвердження цьому – активна участь у подіях на Майдані у Києві, долучення до патріотичних акцій на підтримку бійців АТО. І все це – на тлі щоденної, часом виснажливої, творчої роботи. Український патріотизм, національне відродження – завжди близькі для нього.

У його картинах – образ правічної, мужньої і трагічної України. України з глибинною історією та відважними подвижниками, лицарями, що жили і вмирали задля неї. Митець часто любить заглиблюватися у старовину. От лише кілька назв його картин, які говорять самі за себе: “З домовини встане Україна”, “Кам’яна могила”, “Кам’яна могила під Мелітополем”, “Кам’янець-Подільська фортеця”, “Святилище”, триптих “Скіфське городище під Немирівом”. Як найвищу цінність життя митець сповідує триєдність: Бог, Україна, Родина. І це проходить через усю його творчість, спонукаючи заглянути у власну душу, задуматись над змістом життя.

На полотнах Богдана Ткачика часто зображені портрети як світочів української минувшини, так і наші сучасники – письменники, художники, композитори – Леся Українка, Соломія Крушельницька, Петро Обаль, Іван Марчук, Михайло Бойчук. Його картини не сплутаєш з роботами інших авторів. Вони мають характерні спокійні, пастельні кольори та відтінки, які викликають певний настрій у душі, спонукають до роздумів, глибоких переживань…

Серед  тих, кому Богдан Ткачик присвятив не одну свою творчу роботу – наш земляк, громадський діяч, письменник і перекладач Богдан Лепкий. Були і живописні пленери, в тому числі й у Жукові, на Бережанщині, де проходили дитинство і юність Богдана Лепкого. А впродовж кількох місяців цього року виставка робіт Богдана Ткачика мандрувала Прикарпаттям. Свій мистецький проект Богдан Іванович назвав філософськи: «Дорога з дитинства – дорога до себе». До речі, його ювілейна авторська виставка починає відсьогодні діяти і в Українському домі «Перемога», що в Тернополі.

За словами народного художника України Богдана Ткачика, ця виставка увібрала його почуття і відчуття нашої України та тих маленьких куточків рідної материзни, з яких і складається Велика Україна.

Варто додати, що Богдан Ткачик – учасник багатьох міжнародних та всеукраїнських пленерів, у тому числі й першого Всеукраїнського іконописного пленеру «Вікно у Небо. Зарваниця-2016».  Він – автор концепції розпису капличок Героям Небесної Сотні у Зарваниці, та на Лисоні – полеглим 100 років тому Українським січовим стрільцям.


Повернутися
26.08.2016
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…