ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №81

«Відповідальність за країну лежить на нас», - фраза, яка вже стала не те, що банальністю, -трюїзмом. Проте чи задумувалися ми з вами, що насправді криється за поняттям «бути відповідальним за свою країну». Що взагалі таке-відповідальність?

Відповідальність — це те, що знаходиться між свободою і примусом. Далі усе залежить від особистого вибору людини. Власне, рівень розвитку будь-якої цивілізації визначається тим, де на шкалі між свободою та примусом стоїть позначка «відповідальність». Люди завжди схильні чинити так, як усі інші. Тобто чим більше людей вчасно усвідомить власну відповідальність за майбутнє цілої країни, то швидше ми будемо жити краще.

Філософ Мирослав Попович розповідав про дуже простий приклад із сороканіжкою. Якби вона щоразу приймала для себе рішення щодо того, якою ногою зробити наступний крок, вона б збожеволіла. Відтак, сороканіжка живе за певними алгоритмами, які роблять її будні комфортними. Так само і з відповідальністю кожного за майбутнє усіх.

Щойно ми виробимо в собі алгоритми відповідального громадянина, нам не доведеться щоразу поставати перед складним вибором. Ми щодня будемо знати, де добре і ефективно, а де погано і деструктивно.


Повернутися
21.08.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.