Хресна дорога: бійці АТО несли 80-килограмовий хрест

Процесія із майже восьми тисяч тернополян, під час якої несли 80-тикілограмовий дерев’яний хрест та молилися за мир та цілісність України, пройшла 29 березня центральними вулицями Тернополя. Традиція проводити незадовго до Великодня таку Хресну ходу, як символ духовного прилучення до останнього земного шляху Ісуса Христа, існує в обласному центрі вже не один рік, однак цього разу вона була особливою.

«Ідучи цiєю Хресною ходою, ми будемо молитися за Україну, за її цілісність та незалежність, за мир і спокій, за тих наших героїв, які своїми грудьми захищають усіх нас, щоб ворог не прийшов до наших домівок. Із нами правда, за нами Бог, він змилосердиться, і з молитвою на устах ми переможемо!» — звернувся до учасників архiєпископ та митрополит Тернопільсько-Зборівський УГКЦ Василій Семенюк, який разом із сотнею інших священиків очолив колону. В ній пліч-о-пліч йшли віруючі різних конфесій. Передаючи Хрест Господній один одному як найдорогоціннішу річ, його почергово несли священнослужителі, бійці АТО, рідні загиблих воїнів та захисників Майдану, волонтери, представники місцевої влади, біженці зі сходу України, які проживають у Тернополі.

На центральному тернопільському майдані учасники ходи поклали квіти перед фотографіями Героїв Небесної сотні та воїнів, які загинули, захищаючи Україну від російської агресії. Кілька тисяч людей водночас молилися за їхні душі.

 
 

Повернутися
02.04.2015
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...