АНЕКДОТИ №81

— Що роблять наші люди, дізнавшись, що їхнi гаражі зноситимуть?
— Дають оголошення: «Продам гараж».

**

Чоловік і дружина вдома. Дзвонить телефон, чоловік бере трубку і мовчки через півхвилини кладе її. Дружина запитує:

— Хто це був?

— Та, напевно, якийсь чоловiк iз Гідрометцентру помилився номером. Він запитав: «Люба, обрій чистий?».

* * *

— Від мене пішла дружина, залишивши мене без копійки!

— У мене ще гірше! Моя теж залишила мене без копійки але не пішла, зараза.

* * *

— Послухайте, Людочко, що тітка Циля скаже вам про цих чоловіків. Вони дарують нам цукерки, рiзнi шоколадки, а потім обурюються, що ми товстiшаємо! Так дарували б нам тільки діаманти, і ми б виблискували!

**

Паралельна парковка — це коли ти припаркувалася, і тобі абсолютно паралельно, куди стануть інші.

**

Жінка приходить в автосалон і звертається до продавця:

— Добрий день, я б хотіла придбати автомобіль!

— Модель?

— Ні, бухгалтер. Але за комплімент дякую.

* * *

Батько студента — професору:

— Пане професоре, мені здається, що мій син не здасть завтра іспит.

Професор:

— Б’юся об заклад на десять тисяч, що здасть!

* * *

Дочка-студентка отримала права і вперше підвезла матiр до будинку. Коли машина зупинилася, мати сказала:

— Дякую.

— Будь ласка, — відповіла дочка.

— Я сказала це не тобі, а Господу Богу.

**

Добре працювати на двох роботах — грошей багато! Але не тому, що платять багато, а тому, що витрачати ніколи.

**

— Абраме, що таке доля?

— Це якщо ви йдете по вулиці, а вам на голову падає цегла!

— А якщо повз?

— Значить, не судилося.

* * *

— Значить так, Льово, прибуток ділитимемо 50 на 50.

— Але, Семене Марковичу, я хочу 70!

— Ну добре, ти мене вмовив — 70 на 70!

* * *

На Привозі:

— Пані, подивіться, це ж не курка, це мрія!

— І чим ви годуєте своїх курей?

— А навіщо це вам?

— Як це навіщо? Може, я теж хочу так схуднути?

* * *

— Навіщо тобі спирт?

— Струни протирати.

— Які струни?!

— Струни душі!

 


Повернутися
21.08.2016
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.