Анекдоти...

Жінка прийшла за чоловіком в пивбар. Він обурено:

— Врешті-решт, образливо, чому ти завжди йдеш прямо сюди?! Чому ти ніколи не шукаєш мене, наприклад, в музеї?

*****

Ворожка пильно подивилася на свою клієнтку і сказала:

— В ваше життя скоро увійде молодий брюнет… Його вага між трьома і чотирма кілограмами.

*****

Чоловік:

—  Мені здається, моя донька розум і кмітливість успадкувала від мене.

Жінка:

— Я також так думаю: мої розум і кмітливість все ще при мені.

*****

— Невже ти віриш своєму чоловікові, що він нібито ходить на рибалку? Він же ні разу не приніс жодної рибки.

— Тому і вірю.

*****

Помер старий офіціант. Вдова вдарилася в містику, зайнялася спіритизмом. Одного разу спробувала викликати дух чоловіка, але столик не ворушився.

—  Едіку, - заплакала жінка, - чому ти не з’являєшся?

— Я цей столик не обслуговую – почувся в темряві слабкий голос.

*****

На роботі пересварилися жінки. Начальник, втративши терпіння, кричить:

— Тихо! Нехай говорить та, котра старша за всіх.

Всі негайно замовкли.

*****

— Офіціант, чому пельмені холодні?

— Так вони ж сибірські.

*****

— Цікаво, що жінки находили в чоловіках раніше?

— Коли раніше?

— Коли ще не винайшли гроші!

*****

Молода жінка веде по шосе автомобіль на великій швидкості. Подруга, що сидить поряд з нею, говорить:

— Ти могла би їхати не так швидко? В мене все мерехтить перед очима!

— А ти зроби, так  як  я.

— Як?

— Закрий очі.

*****

Жінка грає на скрипці. Чоловік:

— Ну, добре, припини. Куплю вже тобі нову сукню.

*****

Жінка - чоловікові:

— Уявляю, які страшні підозри зародилися в твоїй голові, коли я зникла на два дні.

— Так. Я зразу подумав, що ти повернешся.

*****

Критик:

— Яка чудова річ! Яке бачення. Яка експресія!

Художник:

— Та це як раз те місце, в яке я витираю фарби.

*****

— Ти замінив рибкам воду в акваріумі?

— Ні, матусю, вони ще цієї не випили.

 
 

Повернутися
02.04.2015
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.