Анекдоти...

Жінка прийшла за чоловіком в пивбар. Він обурено:

— Врешті-решт, образливо, чому ти завжди йдеш прямо сюди?! Чому ти ніколи не шукаєш мене, наприклад, в музеї?

*****

Ворожка пильно подивилася на свою клієнтку і сказала:

— В ваше життя скоро увійде молодий брюнет… Його вага між трьома і чотирма кілограмами.

*****

Чоловік:

—  Мені здається, моя донька розум і кмітливість успадкувала від мене.

Жінка:

— Я також так думаю: мої розум і кмітливість все ще при мені.

*****

— Невже ти віриш своєму чоловікові, що він нібито ходить на рибалку? Він же ні разу не приніс жодної рибки.

— Тому і вірю.

*****

Помер старий офіціант. Вдова вдарилася в містику, зайнялася спіритизмом. Одного разу спробувала викликати дух чоловіка, але столик не ворушився.

—  Едіку, - заплакала жінка, - чому ти не з’являєшся?

— Я цей столик не обслуговую – почувся в темряві слабкий голос.

*****

На роботі пересварилися жінки. Начальник, втративши терпіння, кричить:

— Тихо! Нехай говорить та, котра старша за всіх.

Всі негайно замовкли.

*****

— Офіціант, чому пельмені холодні?

— Так вони ж сибірські.

*****

— Цікаво, що жінки находили в чоловіках раніше?

— Коли раніше?

— Коли ще не винайшли гроші!

*****

Молода жінка веде по шосе автомобіль на великій швидкості. Подруга, що сидить поряд з нею, говорить:

— Ти могла би їхати не так швидко? В мене все мерехтить перед очима!

— А ти зроби, так  як  я.

— Як?

— Закрий очі.

*****

Жінка грає на скрипці. Чоловік:

— Ну, добре, припини. Куплю вже тобі нову сукню.

*****

Жінка - чоловікові:

— Уявляю, які страшні підозри зародилися в твоїй голові, коли я зникла на два дні.

— Так. Я зразу подумав, що ти повернешся.

*****

Критик:

— Яка чудова річ! Яке бачення. Яка експресія!

Художник:

— Та це як раз те місце, в яке я витираю фарби.

*****

— Ти замінив рибкам воду в акваріумі?

— Ні, матусю, вони ще цієї не випили.

 
 

Повернутися
02.04.2015
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...