У ТОП-5 МАЛОВІДОМИХ ТУРИСТИЧНИХ НАПРЯМКІВ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ – ДВА ОБ’ЄКТИ З “ТЕРНОПІЛЬСЬКОЮ» ПРОПИСКОЮ

Ми так любимо Західну Україну і її привітних мешканців за ту гостинність, яку вони нам можуть подарувати! І Ми так часто їздимо до Львова, Чернівців, Карпат… Але ж існує так багато місць, в яких ми не просто не бували, а про які просто-напросто навіть не чули! Ознайомтеся з 5 маловідомими туристичними напрямками Західної України і виберітьи для себе ті, куди поїдете перш за все.

Жовква, Львівська область

Це невелике містечко будували італійці. Воно вважалося свого часу одним із найгарніших приватних міст-резиденцій Європи, важливим центром розвитку мистецтва, культури, релігії та друкарства. Польський гетьман Станіслав Жовковський будував справжню фортецю. Колись тут були скарбниця, розкішні зали, працював монетний двір. Тут бували Іван Мазепа, Петро Перший, Михайло Радзивіл і навіть Наполеон. У Жовкві знаходиться Василіянський монастир 17 століття. Зберіглася також синагога, одна з найбільших у Європі.

Язловець, Тернопільська область

Кажуть, що Язловець був заснований ще до появи Київської Русі, хоча деякі історики називають датою 14 століття. В ті часи тут проходив торговий шлях “Віа Регія” (з Молдови на Львів). Вигідне положення зумовило появу в цьому місці ярмарків. В ті часи тутешні землі належали роду Бучацьких. Ті з них, хто володів Язлівцем, навіть стали називати себе Язловецькими. Язловецькі заохочували до переселення вірмен, визнаних торговельних фахівців, аби розвивати місто. В результаті, в центрі тодішнього містечка утворилось ціле вірменське поселення – кілька вулиць плюс церква Богородиці на пагорбі. Вірмени, до речі, активно брали участь у будівництві головної споруди містечка – фортеці.

Базальтові стовпи, Рівненська область

Кам’яні стовпи, які місцями височіють до кількадесят метрів, каскадом спускаються до чаші, заповненої прозорою водою. Мільйони років тому на цьому місці були діючі вулкани. А потім пісок і крейда поховали застиглі базальти на купу років. Кажуть, що відкрив їх випадково місцевий селянин. Приблизно в 30-х роках 17 століття він копав щось на городі і зламав лопату об камінь. А потім придумав з відкопаного каміння зробити в хаті фундамент. Існує легенда, що копав він не просто так. Ніби неподалік Костополя згубив колись свого дорогоцінного персня король Ян Казимир. І, шукаючи каблучку,й відкопали оцих кам’яних монстрів.

Чернелиця, Івано-Франківська область

Чернелицею володіли спершу вище згадані Бучацькі-Язловецькі, а у 18 столітті – Чарторийські. Цей майже королівській рід мав у власності величезні землі. Назву села пов’язують з чорними лицями турків і татарів, які були тут частими “гостями”. Ще кажуть, що так звалася річка – від слова “черлений”, тобто червоний. Під час польсько-турецьких війн кінця 17 століття свіжозбудований замок нищать турки. Проте він і надалі залишається міцною фортифікацією.

Сидорів, Тернопільська область

Кажуть, що Сидорівський замок схожий на корабель, і це дійсно так і є. Побудований він чернігівським воєводою Калиновським. Замок збудовано з пісковику та вапняку. Колись на кожній стіні було 3-4 вежі. У північно-західній частині фортеці розташовувались каземати, житлові та господарські будівлі.

Розкішний сидорівський костел звели в 1730-1741 рр. З висоти його форми відтворюють герб Калиновських, а стріли на луку з двома зірками. Величні склепіння закинутого храму і зараз справляють враження.


Повернутися
21.08.2016
Категорія: Історія
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.