У ТОП-5 МАЛОВІДОМИХ ТУРИСТИЧНИХ НАПРЯМКІВ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ – ДВА ОБ’ЄКТИ З “ТЕРНОПІЛЬСЬКОЮ» ПРОПИСКОЮ

Ми так любимо Західну Україну і її привітних мешканців за ту гостинність, яку вони нам можуть подарувати! І Ми так часто їздимо до Львова, Чернівців, Карпат… Але ж існує так багато місць, в яких ми не просто не бували, а про які просто-напросто навіть не чули! Ознайомтеся з 5 маловідомими туристичними напрямками Західної України і виберітьи для себе ті, куди поїдете перш за все.

Жовква, Львівська область

Це невелике містечко будували італійці. Воно вважалося свого часу одним із найгарніших приватних міст-резиденцій Європи, важливим центром розвитку мистецтва, культури, релігії та друкарства. Польський гетьман Станіслав Жовковський будував справжню фортецю. Колись тут були скарбниця, розкішні зали, працював монетний двір. Тут бували Іван Мазепа, Петро Перший, Михайло Радзивіл і навіть Наполеон. У Жовкві знаходиться Василіянський монастир 17 століття. Зберіглася також синагога, одна з найбільших у Європі.

Язловець, Тернопільська область

Кажуть, що Язловець був заснований ще до появи Київської Русі, хоча деякі історики називають датою 14 століття. В ті часи тут проходив торговий шлях “Віа Регія” (з Молдови на Львів). Вигідне положення зумовило появу в цьому місці ярмарків. В ті часи тутешні землі належали роду Бучацьких. Ті з них, хто володів Язлівцем, навіть стали називати себе Язловецькими. Язловецькі заохочували до переселення вірмен, визнаних торговельних фахівців, аби розвивати місто. В результаті, в центрі тодішнього містечка утворилось ціле вірменське поселення – кілька вулиць плюс церква Богородиці на пагорбі. Вірмени, до речі, активно брали участь у будівництві головної споруди містечка – фортеці.

Базальтові стовпи, Рівненська область

Кам’яні стовпи, які місцями височіють до кількадесят метрів, каскадом спускаються до чаші, заповненої прозорою водою. Мільйони років тому на цьому місці були діючі вулкани. А потім пісок і крейда поховали застиглі базальти на купу років. Кажуть, що відкрив їх випадково місцевий селянин. Приблизно в 30-х роках 17 століття він копав щось на городі і зламав лопату об камінь. А потім придумав з відкопаного каміння зробити в хаті фундамент. Існує легенда, що копав він не просто так. Ніби неподалік Костополя згубив колись свого дорогоцінного персня король Ян Казимир. І, шукаючи каблучку,й відкопали оцих кам’яних монстрів.

Чернелиця, Івано-Франківська область

Чернелицею володіли спершу вище згадані Бучацькі-Язловецькі, а у 18 столітті – Чарторийські. Цей майже королівській рід мав у власності величезні землі. Назву села пов’язують з чорними лицями турків і татарів, які були тут частими “гостями”. Ще кажуть, що так звалася річка – від слова “черлений”, тобто червоний. Під час польсько-турецьких війн кінця 17 століття свіжозбудований замок нищать турки. Проте він і надалі залишається міцною фортифікацією.

Сидорів, Тернопільська область

Кажуть, що Сидорівський замок схожий на корабель, і це дійсно так і є. Побудований він чернігівським воєводою Калиновським. Замок збудовано з пісковику та вапняку. Колись на кожній стіні було 3-4 вежі. У північно-західній частині фортеці розташовувались каземати, житлові та господарські будівлі.

Розкішний сидорівський костел звели в 1730-1741 рр. З висоти його форми відтворюють герб Калиновських, а стріли на луку з двома зірками. Величні склепіння закинутого храму і зараз справляють враження.


Повернутися
21.08.2016
Категорія: Історія
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.