У ТОП-5 МАЛОВІДОМИХ ТУРИСТИЧНИХ НАПРЯМКІВ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ – ДВА ОБ’ЄКТИ З “ТЕРНОПІЛЬСЬКОЮ» ПРОПИСКОЮ

Ми так любимо Західну Україну і її привітних мешканців за ту гостинність, яку вони нам можуть подарувати! І Ми так часто їздимо до Львова, Чернівців, Карпат… Але ж існує так багато місць, в яких ми не просто не бували, а про які просто-напросто навіть не чули! Ознайомтеся з 5 маловідомими туристичними напрямками Західної України і виберітьи для себе ті, куди поїдете перш за все.

Жовква, Львівська область

Це невелике містечко будували італійці. Воно вважалося свого часу одним із найгарніших приватних міст-резиденцій Європи, важливим центром розвитку мистецтва, культури, релігії та друкарства. Польський гетьман Станіслав Жовковський будував справжню фортецю. Колись тут були скарбниця, розкішні зали, працював монетний двір. Тут бували Іван Мазепа, Петро Перший, Михайло Радзивіл і навіть Наполеон. У Жовкві знаходиться Василіянський монастир 17 століття. Зберіглася також синагога, одна з найбільших у Європі.

Язловець, Тернопільська область

Кажуть, що Язловець був заснований ще до появи Київської Русі, хоча деякі історики називають датою 14 століття. В ті часи тут проходив торговий шлях “Віа Регія” (з Молдови на Львів). Вигідне положення зумовило появу в цьому місці ярмарків. В ті часи тутешні землі належали роду Бучацьких. Ті з них, хто володів Язлівцем, навіть стали називати себе Язловецькими. Язловецькі заохочували до переселення вірмен, визнаних торговельних фахівців, аби розвивати місто. В результаті, в центрі тодішнього містечка утворилось ціле вірменське поселення – кілька вулиць плюс церква Богородиці на пагорбі. Вірмени, до речі, активно брали участь у будівництві головної споруди містечка – фортеці.

Базальтові стовпи, Рівненська область

Кам’яні стовпи, які місцями височіють до кількадесят метрів, каскадом спускаються до чаші, заповненої прозорою водою. Мільйони років тому на цьому місці були діючі вулкани. А потім пісок і крейда поховали застиглі базальти на купу років. Кажуть, що відкрив їх випадково місцевий селянин. Приблизно в 30-х роках 17 століття він копав щось на городі і зламав лопату об камінь. А потім придумав з відкопаного каміння зробити в хаті фундамент. Існує легенда, що копав він не просто так. Ніби неподалік Костополя згубив колись свого дорогоцінного персня король Ян Казимир. І, шукаючи каблучку,й відкопали оцих кам’яних монстрів.

Чернелиця, Івано-Франківська область

Чернелицею володіли спершу вище згадані Бучацькі-Язловецькі, а у 18 столітті – Чарторийські. Цей майже королівській рід мав у власності величезні землі. Назву села пов’язують з чорними лицями турків і татарів, які були тут частими “гостями”. Ще кажуть, що так звалася річка – від слова “черлений”, тобто червоний. Під час польсько-турецьких війн кінця 17 століття свіжозбудований замок нищать турки. Проте він і надалі залишається міцною фортифікацією.

Сидорів, Тернопільська область

Кажуть, що Сидорівський замок схожий на корабель, і це дійсно так і є. Побудований він чернігівським воєводою Калиновським. Замок збудовано з пісковику та вапняку. Колись на кожній стіні було 3-4 вежі. У північно-західній частині фортеці розташовувались каземати, житлові та господарські будівлі.

Розкішний сидорівський костел звели в 1730-1741 рр. З висоти його форми відтворюють герб Калиновських, а стріли на луку з двома зірками. Величні склепіння закинутого храму і зараз справляють враження.


Повернутися
21.08.2016
Категорія: Історія
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…