ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №80

У людей є чудово-жахлива здатність. Не помічати чужий біль, якщо їм самим щось болить. Наш порізаний пальчик важливіший за чиюсь відірвану ногу або голову. Наш зламаний ніготь хвилює нас значно більше, ніж чиєсь зламана життя.

Збирають гроші на лікування онкохворої дитини? Максимим емпатії - це побідкатися «така мала, ще б жити та жити…» Шукають притулку для тварин-безхатьків- у відповідь бурчання «нема на них трійки чи гицлів»…  

Ті, хто засинають не в окопах, а в теплих ліжках, і свист куль чули хіба в бойовику по телевізору – так, аби нерви полоскотати - роблено зітхають, що «втомились від війни»… Втомилися від чого? Від новин із монотонним переліком загиблих? Від бійців із посірілими лицями, в які в’їлася війна, що псують вам краєвид? Від волонтерів, які все канючать і канючать гроші на протези і тепловізори, а у вас літо і дітей треба вивезти на море?...  

Діти (навіть не обов’язково десь у африці, нині і «під боком» таких прикладів знайдеш чимало) голодують?  Краще про це взагалі не думати: такі розмови не сприяють хорошому травленню після ситого обіду.

Ми так звикли нарікати на відсутність м’яса у ковбасі, що проґавили відсутність людського у людях. Вірус дегуманізації, простіше кажучи, «знелюдніння», - ось чого ми мали б боятися нині більше, ніж міфічного курячо-свинячого грипу.  Світ врятує (якщо його, звісно ж, ще щось врятує) уже давно не краса.   


Повернутися
16.08.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Цими днями ми з вами вітатимемо одні одних словами «Христос Воскрес!-Воістину Воскрес!».

Якщо на мить зупинитися у круговерті щоденного життя і задуматися над цими словами – усе, що ми знаємо і що відбувається всередині та довкола нас, набуде іншого вигляду. Там, де було сум’яття – настане мир, а де були брехня і кривда – запанує правда і справедливість. Там, де була смерть, здавалося б, кінець усього, – буде життя…

Скільки ми вже пережили неможливого, котре стало можливим для тих, хто твердо тримався віри. Великдень – це осердя нашої віри, підґрунтя нашої надії та зростання нашої любові.  

 Великдень завжди об’єднує всіх українців світу в єдину велику родину. Ми святимо паски, збираємося сім’ями, молимося за тих, хто зустрічає Великдень у окопах і бліндажах. Хай  їхні ангели-охоронці будуть з ними.   Подякуємо Господові і попросимо у Нього сили, віри і стійкості для кожного з нас. 

Вірю, що Бог завжди з тими, хто захищає Добро, хто захищає рідну землю. Тому знаю – Україна обов’язково переможе. З Божою допомогою!

Христос Воскрес! Воістину Воскрес!