ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №80

У людей є чудово-жахлива здатність. Не помічати чужий біль, якщо їм самим щось болить. Наш порізаний пальчик важливіший за чиюсь відірвану ногу або голову. Наш зламаний ніготь хвилює нас значно більше, ніж чиєсь зламана життя.

Збирають гроші на лікування онкохворої дитини? Максимим емпатії - це побідкатися «така мала, ще б жити та жити…» Шукають притулку для тварин-безхатьків- у відповідь бурчання «нема на них трійки чи гицлів»…  

Ті, хто засинають не в окопах, а в теплих ліжках, і свист куль чули хіба в бойовику по телевізору – так, аби нерви полоскотати - роблено зітхають, що «втомились від війни»… Втомилися від чого? Від новин із монотонним переліком загиблих? Від бійців із посірілими лицями, в які в’їлася війна, що псують вам краєвид? Від волонтерів, які все канючать і канючать гроші на протези і тепловізори, а у вас літо і дітей треба вивезти на море?...  

Діти (навіть не обов’язково десь у африці, нині і «під боком» таких прикладів знайдеш чимало) голодують?  Краще про це взагалі не думати: такі розмови не сприяють хорошому травленню після ситого обіду.

Ми так звикли нарікати на відсутність м’яса у ковбасі, що проґавили відсутність людського у людях. Вірус дегуманізації, простіше кажучи, «знелюдніння», - ось чого ми мали б боятися нині більше, ніж міфічного курячо-свинячого грипу.  Світ врятує (якщо його, звісно ж, ще щось врятує) уже давно не краса.   


Повернутися
16.08.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Тільки-но вляглася перша хвиля радості, котра піднялася довкола нашого першого олімпійського золота, як інтернетом відразу ж покотилася «зрада»: наш спортсмен-переможець обійнявся з володарем бронзи-росіянином, ще й обгорнув його українським прапором…  Цікаво, кого нині «розпинають» більше: нашого Абраменка в Україні за обійми з росіянином, чи росіянина – на його батьківщині - за те, що дався загорнути в наш прапор… Знаходяться уже й ті, хто чи то жартома, чи всерйоз пропонує російському спортсмену попросити політичного притулку в Україні (мовляв, якщо встигне до кінця Олімпіади, то будемо мати вже дві медалі) і ті, хто, відкричавши нашому спортсмену «Осанна», починають скандувати «Розіпни його»…

Поки ламаються списи і точаться суперечки, зверну вашу увагу на дуже символічну деталь: спортсмен, котрий переміг, накрив своїм (нашим, українським!) прапором того, хто програв… Зрештою, вам не треба пояснювати, чому представники Росії на цій Олімпіаді без прапорів – «безликі», майже як «їхтамнєти» на Донбасі… Я вірю у символічність цього жесту, яким Україна «покриває» Росію, так само, як і у великодушність переможців. А все решта - просто спорт.