АНЕКДОТИ №80

В аптеці:

— Мені, будь ласка, півлітра спирту.

— А у вас рецепт є?

— Звичайно. Треба додати 750 грамів кип’яченої води, дві ложки цукру і настоювати тиждень на глодi.

* * *

— Абраме, як життя?

— Що це за запитання? Ми що, вже не в одній державі живемо?

* * *

— Чуєш, Абраме, позич 100 гривень!

— У мене є тільки 80.

— Давай 80, двадцять будеш винен.

* * *

— Ізя, навіщо ти молишся вранці? Бог не буде допомагати такому грішнику, як ти.

— Я прошу його: допоможи мені зробити це, допоможи зробити те. Звичайно, Бог не допоможе, але поки я його прошу, то згадую, що сьогодні маю зробити!

* * *

— Ізя, який у тебе годинник хороший!

— Це мені батько перед смертю продав.

* * *

Учень продавця — шефу:

— Клієнт купив черевики, але гроші принесе завтра.

— Та він ніколи тут більше не з’явиться!

— Я поклав йому в коробку два ліві черевики.

* * *

— Сарочко, ти уявляєш, Ізя в заповіті залишив 100 тисяч доларів тій Цилi, яка 40 років тому відмовилася за нього вийти заміж!

— Оце подяка!

* * *

— Люба, з днем народження! І скільки вам стукнуло?

— Коли я виходила заміж за Сьому, мені було 20, а йому 40, тобто я вдвiчi молодша за нього. Зараз Сьомi 70, а мені, значить, 35!

* * *

— Рабиновичу, чому ви саме перед святом продаєте коньяк по 200 гривень, коли у Меєрсона він коштує 50?

— Підіть і купіть у Меєрсона!

— Але в нього саме зараз немає коньяку!

— От коли і в мене не буде, я відразу ж стану продавати його по 50!

**

— Соломоне Мойсейовичу, скільки ложечок цукру ви кладете в каву?

— Удома одну, в гостях — чотири, а взагалі я люблю дві.

**

деса. Привоз. Ковбасний ряд.

— Чоловіче, ви цілу годину ходите, куштуєте і нічого не берете! Вам що, нічого не подобається?

— Подобається!

— Що, грошей немає?!

— Є!

— Ну так купуйте!

— Навіщо?

— Щоб їсти!

— А я що роблю?

 

* * *

— Сарочко, скільки вам років?

— Я недавно підійшла до тридцяти.

— І що ж вас так затримало в дорозі?

* * *

— І де ж ваш кінь?

— Я продаю курей, куди ви дивитесь?

— Я дивлюся на ціну.

**

— Послухайте, Ліберзоне, вам коли-небудь доводилося приховувати, що ви єврей?
— А сенс, Яшо? Куди я міг би заховати природний інтелект у моїх очах, гордий профіль і бездоганні манери?

**

— Яшо, а що ви скажете про фігуру Сіми?

— Таки раніше вона за нею стежила, а тепер просто спостерігає.

* * *

— Уявляєш, Соня дала в газету оголошення: «Зріла, темпераментна жінка готова внести тепло і світло у твоє життя».

— І багато пропозицій?

— Тільки одне — від місцевої електростанції.

* * *

Бабусі дуже сподобався скайп:

— Ні, ви таки подивіться, яка річ! Начебто в нас гості, а годувати не треба.

* * *

— Софо, з ким ти там говориш більше години? — запитує чоловік iз вікна.

— Це Роза Мойсеївна, вона так поспішає, що не може навіть на хвилинку зайти до нас!

 


Повернутися
16.08.2016
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.