НАЙМІСТИЧНІШЕ МІСЦЕ УКРАЇНИ НА... ТЕРНОПІЛЛІ

Червоноград – наймістичніше місце в Україні, куди прагнуть потрапити усі, хто хоча б раз чув про його мальовничу природу та таємничі руїни замку. Він розташований у Тернопільській області, між селами Нагіряни і Нирків. Це місце оповите легендами і загадками, які приваблюють досвідчених істориків та допитливих туристів вже не одне століття, пише tenews.te.ua

 Історія поселення Червоноград

Історія цієї місцевості сягає ще далекого 9 століття. Саме тоді, за писемними джерелами, на землях сучасної Тернопільщини з’явилися перші дерев’яні укріплення. Назва поселення Червоноград виникла закономірно – від кольору ґрунтів, які у дощову погоду тут забарвлюються у насичений рудувато-червоний відтінок.

Тривалий час Червоногруд був резиденцію руських князів. Далі історія розвитку міста пов'язана з відомим родом Коріятовичів і Бучацьких-Язловецьких. А вже в першій половині 15 століття Червоноград отримав королівський статус і магдебурзьке право. Особливої привабливості ця місцевість набула на початку 17 століття, коли на кошти родини Лісецьких тут був збудований домініканський костел Вознесіння Діви Марії.

У 1970 році цей населений пункт було вилучено з офіційного списку українських міст, селищ і сіл.

Історія Червоноградського замку

У цей же час завдяки давньому магнатському роду Даниловичів на червоних землях Тернопільщини виник прекрасний Червоноградський замок, який ще має назву Червоногородський замок. На жаль, фортеця зазнала значних руйнувань від турецьких навал, проте вже у 1820–1840 роках була відновлена знатними представниками роду Понінських.

Саме тоді на пагорбі Червонограда виріс палац у стилі неоготики. Основною окрасою розкішного палацу стали замкові вежі, увінчані зубчастими коронами. Дотепер залишається таємницею авторство проекту фортеці. За одними даними архітектором був поляк Томаш Матловський. Інші називають автором проекту львівського архітектора Юліана Захаревича. Особливої привабливості сучасним руїнам старого замку надають підземні ходи, якими, розповідають місцеві мешканці, можна потрапити до печери «Поросячка».

За легендами, у цій печері колись жив монах, а сьогодні її охороняє безголовий лицар. Мовляв, це не просто печера, а «Зал страшного суду», тоді як підземні ходи – «ходи у пекло». Зрештою, містичні історії цілком пасують цій місцевості, де земля червоного кольору, вежі замку оповиті туманом, а таємничу тишу порушує лише шум водоспаду Джурин, що знаходиться неподалік від руїн. Цікаво те, що у стінах Червоноградської фортеці у 80-х роках 16 століття відгуляв своє весілля батько Богдана Хмельницького Михайло Хмельницький.


Повернутися
16.08.2016
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...