АНЕКДОТИ №79

Учора бачив, як дівчина бігла по місту у весільній сукні. Це я розумію — в активному пошуку.

**

— Рабиновичу, як ви вважаєте, що сильніше — знання або вiдчуття?

— Вiдчуття!

— Чому?

— Знаю, що я винен Додіку 500 гривень, але відчуваю, що не віддам.

* * *

Бабуся приходить до лікаря:

— Лікарю, у мене задишка.

Лікар, уважно вислухавши її і не знайшовши ознак задишки, запитує:

— А коли саме вона у вас буває?

— Коли я наздоганяю трамвай.

* * *

Сидячи на батькiвських зборах, мама шпилькою надряпала на парті сина: «Тобі капець».

* * *

Я людина не злопам’ятна — зроблю зло і забуду.

* * *

У дитинстві я мріяла, що мене забере принц на білому коні. Тепер про це мріє мій чоловік.

**

На допиті:

— Розкажіть, де ви купили такий якісний диплом про вищу освіту?

— Знайшов на дорозі!

— Ви стверджуєте, що знайшли на дорозі диплом на своє ім’я?

— Так!

— І як ви поясните такий збіг?

— Це не збіг. Просто паспорт на це ім’я я купив пізніше.

* * *

Чоловік, йдучи на роботу, каже дружині:

— Дай мені трохи грошей.

— Навіщо тобі гроші?

— Ну, буду йти з роботи, зустріну когось, третім буду.

— Ти краще з роботи йди додому, ніде не затримуйся — першим будеш!

**

— Ти знаєш знамениту скульп­туру Родена «Мислитель»?

— Так!

— Мене давно цікавить, про що може думати голий чоловiк!

* * *

— Кажуть, що ви одружилися з дуже розумною і красивою жінкою?

— А хто це каже?

— Ваша дружина.

* * *

— Люба, мені наснився сон, ніби я ще холостий і прошу твоєї руки.

— І чому ж ти такий задоволений?

— Ти мені відмовила.

 


Повернутися
09.08.2016
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.