АНЕКДОТИ №79

Учора бачив, як дівчина бігла по місту у весільній сукні. Це я розумію — в активному пошуку.

**

— Рабиновичу, як ви вважаєте, що сильніше — знання або вiдчуття?

— Вiдчуття!

— Чому?

— Знаю, що я винен Додіку 500 гривень, але відчуваю, що не віддам.

* * *

Бабуся приходить до лікаря:

— Лікарю, у мене задишка.

Лікар, уважно вислухавши її і не знайшовши ознак задишки, запитує:

— А коли саме вона у вас буває?

— Коли я наздоганяю трамвай.

* * *

Сидячи на батькiвських зборах, мама шпилькою надряпала на парті сина: «Тобі капець».

* * *

Я людина не злопам’ятна — зроблю зло і забуду.

* * *

У дитинстві я мріяла, що мене забере принц на білому коні. Тепер про це мріє мій чоловік.

**

На допиті:

— Розкажіть, де ви купили такий якісний диплом про вищу освіту?

— Знайшов на дорозі!

— Ви стверджуєте, що знайшли на дорозі диплом на своє ім’я?

— Так!

— І як ви поясните такий збіг?

— Це не збіг. Просто паспорт на це ім’я я купив пізніше.

* * *

Чоловік, йдучи на роботу, каже дружині:

— Дай мені трохи грошей.

— Навіщо тобі гроші?

— Ну, буду йти з роботи, зустріну когось, третім буду.

— Ти краще з роботи йди додому, ніде не затримуйся — першим будеш!

**

— Ти знаєш знамениту скульп­туру Родена «Мислитель»?

— Так!

— Мене давно цікавить, про що може думати голий чоловiк!

* * *

— Кажуть, що ви одружилися з дуже розумною і красивою жінкою?

— А хто це каже?

— Ваша дружина.

* * *

— Люба, мені наснився сон, ніби я ще холостий і прошу твоєї руки.

— І чому ж ти такий задоволений?

— Ти мені відмовила.

 


Повернутися
09.08.2016
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...