ЦІЛЮЩІ «СТРІЛИ АМУРА»

Закохана людина значно краще адаптується до нових умов життя і знаходить вихід із «глухих кутів», аніж та, яка ухиляється від стріл Амура. Такого висновку, аналізуючи численні дослідження, дійшли психологи.

 За словами столичного лікаря-психотерапевта Валентини Кравецької, під час закоханості в організмі людини виникає сприятливий гормональний фон, що оптимізує процес мислення, стабілізує психологічний стан, позбавляє стресів і фобій, підвищує захисні сили організму. Все це підтвер­джено науковими дослідженнями.

 Науковці навіть проводили спеціальні тести діяльності головного мозку — серед людей у період закоханості та тих, хто вживав наркотичні речовини сильної дії. Результати досліджень виявилися ідентичними.

 Багато хто каже: для того, аби мати снагу до життя і здатність втілювати нові плани і наміри, варто закохатися. Для людей творчих стан закоханості є найкращим стимулом до створення нових творів.

Але стан сильної закоханості, як стверджують психологи, може переживати далеко не кожен.

 У чому причина — лікарі та дослідники однозначно пояснити не можуть. Однак факт залишається фактом: чимало людей наприкінці життєвого шляху з сумом визнають, що так і не пізнали щастя кохати. Можливо, допускають фахівці, причина тут психологічна.

 Якщо дитину з ранніх літ батьки не навчили кохати, якщо між самими батьками не було теплих зворушливих стосунків, якщо самому малюку мало перепадало любові від найрідніших людей, — такій людині в дорослому віці важко самотужки навчитися кохати.

 Крім того, треба зважати на темперамент і характер людини. Якщо людина — егоїст, то прийняти іншу людину в серце їй часом просто не під силу. Адже любов — це і здатність до самопожертви заради іншого. А той, хто зосереджений лише на собі, чекає уваги суто до себе. І «любить себе» з допомогою інших.


Повернутися
09.08.2016
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...