ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №79

Багато хто нині каже: кому потрібні фестивалі, коли в країні війна? Для мене найкращою відповіддю на це питання є так звана «формула Черчилля». Коли цього уже легендарного діяча попросили скоротити витрати на культуру на користь армії, він відповів: “А за що ж ми тоді воюємо?”

 Тм більше, що фестиваль «Лемківська Ватра», який цими вихідними прийматиме урочище Бичова,що біля Монастириська, - не просто фестиваль.   Цей захід, який має цікаві традиції і дуже символічну назву, присвячений 70-літтю депортації цієї найзахіднішої гілки українського народу з історичних земель — Лемківщини, Холмщини, Надсяння...Стільки літ минуло, виросли нові покоління, а лемки  не перестають тужити за рідним краєм. Цю тугу скрашують таким ось фестивалем, коли з різних куточків України, з-за кордону приїжджають лемки, щоб зустрітися, обійнятися, поспілкуватися, наспіватися свої пісень, скуштувати страв лемківської кухні....  

Щороку «Лемківська Ватра» збирає на Монастирищині усіх бажаючих доторкнутися до Лемківської землі. Щоби заслухатися піснями і закружляти в танці вдень та й посидіти біля ватри вночі. Щоби відкрити для себе нові знайомства і цілий різнобарвний світ лемківської культури, а ще красу Монастириського краю та щирість цих людей.

  Проведення цього фестивалю — це свідчення того, що ми не капітулюємо, ми прагнемо жити і нас не загнали у  небуття.  Нам зараз особливо потрібні ці акти єднання, підтримка та обмін енергіями. В жодному разі не можна зупиняти культурне життя, адже це буде одним з елементів поразки. Це означає страх, паніку, розпач, безсилля… Я не думаю, що це суспільству потрібно. Кожному з нас варто усвідомити, що країна залишається доти, допоки в ній залишаємось ми.


Повернутися
05.08.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Тільки-но вляглася перша хвиля радості, котра піднялася довкола нашого першого олімпійського золота, як інтернетом відразу ж покотилася «зрада»: наш спортсмен-переможець обійнявся з володарем бронзи-росіянином, ще й обгорнув його українським прапором…  Цікаво, кого нині «розпинають» більше: нашого Абраменка в Україні за обійми з росіянином, чи росіянина – на його батьківщині - за те, що дався загорнути в наш прапор… Знаходяться уже й ті, хто чи то жартома, чи всерйоз пропонує російському спортсмену попросити політичного притулку в Україні (мовляв, якщо встигне до кінця Олімпіади, то будемо мати вже дві медалі) і ті, хто, відкричавши нашому спортсмену «Осанна», починають скандувати «Розіпни його»…

Поки ламаються списи і точаться суперечки, зверну вашу увагу на дуже символічну деталь: спортсмен, котрий переміг, накрив своїм (нашим, українським!) прапором того, хто програв… Зрештою, вам не треба пояснювати, чому представники Росії на цій Олімпіаді без прапорів – «безликі», майже як «їхтамнєти» на Донбасі… Я вірю у символічність цього жесту, яким Україна «покриває» Росію, так само, як і у великодушність переможців. А все решта - просто спорт.