ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №79

Багато хто нині каже: кому потрібні фестивалі, коли в країні війна? Для мене найкращою відповіддю на це питання є так звана «формула Черчилля». Коли цього уже легендарного діяча попросили скоротити витрати на культуру на користь армії, він відповів: “А за що ж ми тоді воюємо?”

 Тм більше, що фестиваль «Лемківська Ватра», який цими вихідними прийматиме урочище Бичова,що біля Монастириська, - не просто фестиваль.   Цей захід, який має цікаві традиції і дуже символічну назву, присвячений 70-літтю депортації цієї найзахіднішої гілки українського народу з історичних земель — Лемківщини, Холмщини, Надсяння...Стільки літ минуло, виросли нові покоління, а лемки  не перестають тужити за рідним краєм. Цю тугу скрашують таким ось фестивалем, коли з різних куточків України, з-за кордону приїжджають лемки, щоб зустрітися, обійнятися, поспілкуватися, наспіватися свої пісень, скуштувати страв лемківської кухні....  

Щороку «Лемківська Ватра» збирає на Монастирищині усіх бажаючих доторкнутися до Лемківської землі. Щоби заслухатися піснями і закружляти в танці вдень та й посидіти біля ватри вночі. Щоби відкрити для себе нові знайомства і цілий різнобарвний світ лемківської культури, а ще красу Монастириського краю та щирість цих людей.

  Проведення цього фестивалю — це свідчення того, що ми не капітулюємо, ми прагнемо жити і нас не загнали у  небуття.  Нам зараз особливо потрібні ці акти єднання, підтримка та обмін енергіями. В жодному разі не можна зупиняти культурне життя, адже це буде одним з елементів поразки. Це означає страх, паніку, розпач, безсилля… Я не думаю, що це суспільству потрібно. Кожному з нас варто усвідомити, що країна залишається доти, допоки в ній залишаємось ми.


Повернутися
05.08.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.