ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №79

Багато хто нині каже: кому потрібні фестивалі, коли в країні війна? Для мене найкращою відповіддю на це питання є так звана «формула Черчилля». Коли цього уже легендарного діяча попросили скоротити витрати на культуру на користь армії, він відповів: “А за що ж ми тоді воюємо?”

 Тм більше, що фестиваль «Лемківська Ватра», який цими вихідними прийматиме урочище Бичова,що біля Монастириська, - не просто фестиваль.   Цей захід, який має цікаві традиції і дуже символічну назву, присвячений 70-літтю депортації цієї найзахіднішої гілки українського народу з історичних земель — Лемківщини, Холмщини, Надсяння...Стільки літ минуло, виросли нові покоління, а лемки  не перестають тужити за рідним краєм. Цю тугу скрашують таким ось фестивалем, коли з різних куточків України, з-за кордону приїжджають лемки, щоб зустрітися, обійнятися, поспілкуватися, наспіватися свої пісень, скуштувати страв лемківської кухні....  

Щороку «Лемківська Ватра» збирає на Монастирищині усіх бажаючих доторкнутися до Лемківської землі. Щоби заслухатися піснями і закружляти в танці вдень та й посидіти біля ватри вночі. Щоби відкрити для себе нові знайомства і цілий різнобарвний світ лемківської культури, а ще красу Монастириського краю та щирість цих людей.

  Проведення цього фестивалю — це свідчення того, що ми не капітулюємо, ми прагнемо жити і нас не загнали у  небуття.  Нам зараз особливо потрібні ці акти єднання, підтримка та обмін енергіями. В жодному разі не можна зупиняти культурне життя, адже це буде одним з елементів поразки. Це означає страх, паніку, розпач, безсилля… Я не думаю, що це суспільству потрібно. Кожному з нас варто усвідомити, що країна залишається доти, допоки в ній залишаємось ми.


Повернутися
05.08.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…