ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №78

 Сучасне суспільство не здатне прийняти дійсність такою, як вона є. Людям настільки осточортіла ця реальність, що вони готові ринутись будь-куди, де цікавіше, аніж є насправді: неважливо, ловити покемонів, переглядати «запоєм» серіали чи «рятувати» росіян на Донбасі — головне тут форма, а не зміст. Реальність нас мало обходить — нам треба щуроловів з чарівною дудкою, котрі заграють красиву мелодію чи історію, і ми готові за ними іти.

Раніше всі переживали про підлітків, які цілими днями сидять за комп'ютером, занурюючись у віртуальний світ і втрачаючи соціальні навички, а сьогодні з реальності «біжать» і дорослі. Нам важливо, щоб ідея була захопливою і красивою. Уявіть, що нашуміла гра для смартфонів з елементами доповненої реальності Покемони GO з'явилася лише кілька тижнів днів тому, а вони вже не вилазять з новинних стрічок, завзято стрибаючи поміж терактів, скандалів і кривавих новин з АТО.

Чи це невміння бачити реальність, чи свідома втеча від реальності, але факт залишається фактом: люди усе більше намагаються замкнутися кожен у своєму маленькому світі. І ця тенденція посилюється: простіше створити якусь зручну для себе модель, видати бажане за дійсне... От тільки всі подібні побудови від найменшого дотику з реальністю розсипаються, як картковий будиночок.

Я не закликаю втекти від реальності. Я пропоную бути щасливими в будь-якій реальності.


Повернутися
30.07.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.