ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №78

 Сучасне суспільство не здатне прийняти дійсність такою, як вона є. Людям настільки осточортіла ця реальність, що вони готові ринутись будь-куди, де цікавіше, аніж є насправді: неважливо, ловити покемонів, переглядати «запоєм» серіали чи «рятувати» росіян на Донбасі — головне тут форма, а не зміст. Реальність нас мало обходить — нам треба щуроловів з чарівною дудкою, котрі заграють красиву мелодію чи історію, і ми готові за ними іти.

Раніше всі переживали про підлітків, які цілими днями сидять за комп'ютером, занурюючись у віртуальний світ і втрачаючи соціальні навички, а сьогодні з реальності «біжать» і дорослі. Нам важливо, щоб ідея була захопливою і красивою. Уявіть, що нашуміла гра для смартфонів з елементами доповненої реальності Покемони GO з'явилася лише кілька тижнів днів тому, а вони вже не вилазять з новинних стрічок, завзято стрибаючи поміж терактів, скандалів і кривавих новин з АТО.

Чи це невміння бачити реальність, чи свідома втеча від реальності, але факт залишається фактом: люди усе більше намагаються замкнутися кожен у своєму маленькому світі. І ця тенденція посилюється: простіше створити якусь зручну для себе модель, видати бажане за дійсне... От тільки всі подібні побудови від найменшого дотику з реальністю розсипаються, як картковий будиночок.

Я не закликаю втекти від реальності. Я пропоную бути щасливими в будь-якій реальності.


Повернутися
30.07.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...