ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №78

 Сучасне суспільство не здатне прийняти дійсність такою, як вона є. Людям настільки осточортіла ця реальність, що вони готові ринутись будь-куди, де цікавіше, аніж є насправді: неважливо, ловити покемонів, переглядати «запоєм» серіали чи «рятувати» росіян на Донбасі — головне тут форма, а не зміст. Реальність нас мало обходить — нам треба щуроловів з чарівною дудкою, котрі заграють красиву мелодію чи історію, і ми готові за ними іти.

Раніше всі переживали про підлітків, які цілими днями сидять за комп'ютером, занурюючись у віртуальний світ і втрачаючи соціальні навички, а сьогодні з реальності «біжать» і дорослі. Нам важливо, щоб ідея була захопливою і красивою. Уявіть, що нашуміла гра для смартфонів з елементами доповненої реальності Покемони GO з'явилася лише кілька тижнів днів тому, а вони вже не вилазять з новинних стрічок, завзято стрибаючи поміж терактів, скандалів і кривавих новин з АТО.

Чи це невміння бачити реальність, чи свідома втеча від реальності, але факт залишається фактом: люди усе більше намагаються замкнутися кожен у своєму маленькому світі. І ця тенденція посилюється: простіше створити якусь зручну для себе модель, видати бажане за дійсне... От тільки всі подібні побудови від найменшого дотику з реальністю розсипаються, як картковий будиночок.

Я не закликаю втекти від реальності. Я пропоную бути щасливими в будь-якій реальності.


Повернутися
30.07.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.