АНЕКДОТИ №78

Чому я досi незамiжня? Бо коли настає момент ловити букет на весіллі, то я не те що ловити — стояти не в змозі.

**

Два приятелi йдуть по вулиці. Раптом один хапає за руку іншого:

— Швидше йдемо!

— Що трапилося?

— На тому боці стоїть моя дружина і розмовляє з моєю коханкою.

Приятель подивився і каже:

— Заспокойся, це моя дружина розмовляє з моєю коханкою.

* * *

У магазині чоловiк запитує у продавця:

— У вас є шапочка для плавання?

— Ні.

— А ключка для хокею?

— Ні.

— Ну, а лижі є?

— Ні! І взагалі це вино-горілчаний магазин.

— Дайте тоді пляшку горілки, — і тихо про себе, — бачить Бог, що я хотів спортом зайнятися

**

Своїх неприємностей вистачає, а тут ще сусід машину в лотерею виграв

**

Їдуть в автобусі на риболовлю дід, батько та онук. Заходить дiвчина в колготках у сіточку. Онук думає:

— Оце дівчина!

Батько думає:

— Напевно, з батька всі гроші на шмотки витягнула.

Дід:

— Блін, сiтi забули.

* * *

— Алло! Це база? Я щодо сараю.

— Вибачте, але це ракетна база. Ви не туди попали.

— Ні, блін, це ви не туди ­попали.

* * *

Було видно, що резюме Яші допомагала писати бабуся, оскiльки у графі «Недоліки» було написано «Погано їсть».

* * *

Криза — це коли ти чекав, що ось-ось почнеш жити добре, а потім зрозумів, що добре ти жив раніше.

 


Повернутися
30.07.2016
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...