АНЕКДОТИ №78

Чому я досi незамiжня? Бо коли настає момент ловити букет на весіллі, то я не те що ловити — стояти не в змозі.

**

Два приятелi йдуть по вулиці. Раптом один хапає за руку іншого:

— Швидше йдемо!

— Що трапилося?

— На тому боці стоїть моя дружина і розмовляє з моєю коханкою.

Приятель подивився і каже:

— Заспокойся, це моя дружина розмовляє з моєю коханкою.

* * *

У магазині чоловiк запитує у продавця:

— У вас є шапочка для плавання?

— Ні.

— А ключка для хокею?

— Ні.

— Ну, а лижі є?

— Ні! І взагалі це вино-горілчаний магазин.

— Дайте тоді пляшку горілки, — і тихо про себе, — бачить Бог, що я хотів спортом зайнятися

**

Своїх неприємностей вистачає, а тут ще сусід машину в лотерею виграв

**

Їдуть в автобусі на риболовлю дід, батько та онук. Заходить дiвчина в колготках у сіточку. Онук думає:

— Оце дівчина!

Батько думає:

— Напевно, з батька всі гроші на шмотки витягнула.

Дід:

— Блін, сiтi забули.

* * *

— Алло! Це база? Я щодо сараю.

— Вибачте, але це ракетна база. Ви не туди попали.

— Ні, блін, це ви не туди ­попали.

* * *

Було видно, що резюме Яші допомагала писати бабуся, оскiльки у графі «Недоліки» було написано «Погано їсть».

* * *

Криза — це коли ти чекав, що ось-ось почнеш жити добре, а потім зрозумів, що добре ти жив раніше.

 


Повернутися
30.07.2016
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.