«ДЕ КОЗА ХОДИТЬ, ТАМ ЖИТО РОДИТЬ»

 «Де коза ходить, там жито родить», — говорять старі люди. Хтозна, так це, чи ні, але коза живе поруч з людиною з незапам’ятних часів. Вона успадкувала від своїх диких родичів жвавість, чутливість, добру пам’ять та норовливість. Коза найневибагливіша домашня тварина, вигідна для сільського (особливо домашнього) господарства. Вона дає м’ясо, пух, вовну, шкіру. Але найкорисніше, безперечно, її молоко, яке переважає коров’яче за вмістом жиру, білків, кальцію, вітамінів, має підвищену бактерицидність. Козяче молоко особливо корисне людям похилого віку, із захворюваннями жовчного міхура, печінки, легенів, а також маленьким дітям.

Як же утримувати цю тварину, як доглядати?

Козам не потрібно великого приміщення. Головне, щоб воно було сухе. Вікна бажано робити з сонячного боку, на висоті 1,7-2 м. Вони мають бути розміром 50×70 або 60×80 см, відчинятися назовні. Краще, коли підлога буде земляна, глинобитна або дерев’яна. У темних і вологих приміщеннях з поганою вентиляцією здорову тварину не виростити. Двері краще зробити подвійні, з тамбуром, підлогу — з невеликим нахилом. Кожна коза повинна мати свою годівницю. Для підстилки можна використовувати солому, тирсу, торф, сухе листя тощо. У погожу днину для прогулянок на свіжому повітрі й годування потрібне місце для вигулу. Кіз можна випасати й на прив’язі.

Із земельної ділянки розміром 0,1-0,15 га можна прогодувати козу з приплодом. Ці тварини поїдають відходи кухні й практично всі види грубих кормів, а також листя і гілки дерев, відходи городництва.

Якщо надумаєте купити козу, то краще візьміть тварину у віці двох тижнів, заздалегідь домовившись з господарями, щоб до того часу вони напували її материнським молоком 4-5 разів на добу. Після 10-12 днів козеня має випивати за один раз 300 г молока і жувати листочки. Якщо воно протягом перших 10 днів перебуває разом з матір’ю, то виростає лагідніше, краще розвивається, стає продуктивнішим.

 Доїння кіз

Залежно від напрямку продуктивності породи кози поділяють на молочні, пухові та вовнові. До молочних належать зааненська, тогенбурзька та місцеві.

Від кращих кіз надоюють за лактацію 1000 кг молока. Рекордний надій зааненських кіз становить 3429 кг молока жирністю 3,8-4,5 %.

Молочних кіз (за вирощування козенят окремо від маток) спочатку доять по 4-5 разів на день, за кількістю випоювання козенят. Потім поступово кількість доїнь (відповідно і годувань козенят) скорочують. Доїти кіз краще в спеціальному станку приблизно за годину після годування, тоді вони поводяться спокійно.

 

Доять кіз, сидячи боком на ослінчику або лавочці праворуч від тварини. Подекуди доять молдовським способом (позаду). Щоб коза поводилася спокійно і віддавала молоко, до годівниці їй кладуть улюблений корм. Практичнішим вважається доїння кулаком, коли сосок цілком захоплюють у долоню таким чином, щоб великий і вказівний пальці були біля його основи, а мізинець -на кінці соска. Перемінно необхідно стискувати пальцями сосок згори донизу, витискуючи цівку молока.

Деякі господарі здоюють молоко, протягуючи сосок між великим і вказівним пальцями. Такий метод дістав назву «доїння щипком”. Однак він може призвести до розриву судин і запалення тканини вимені, оскільки відбувається стискання соска під час доїння.

Перед початком доїння вим’я обмивають теплою водою і масажують, захоплюючи його руками і легко розтираючи згори донизу, спочатку одну половину, потім — другу. Перші цівки видоюють до окремого посуду і дають дрібній свійській тварині або виливають.

Наприкінці доїння вим’я також масажують, щоб видоїти останні краплі молока, які найжирніші. Після закінчення доїння вим’я витирають насухо чистим рушником і змащують соски, щоб не тріскалися, несолоною олією або вазеліном.

Годування

Після окоту для роздоювання кіз норми кормів збільшують. Якщо додаткове годування не підвищує добову молоковіддачу, то норму вже не збільшують.

Кіз немолочних порід, а також молочних чи тих, яких починають доїти після відлучення козенят (тобто з 4-5 місяців лактації) годують за нормами для кіз з удоєм 1,5-2 кг молока.

Дійним козам вводять до раціону соковиті корми силос і коренебульбоплоди загальною масою до 3 кг. Картоплю найкраще згодовувати вареною, а коренеплоди — подрібненими.

Найціннішим кормом для кіз є сіно злакових і бобових культур. Але вони охоче поїдають і гілковий, і листяний корм. За своєю поживністю 2 кг таких сухих деревних віників замінюють 1 кг лучного сіна. Отож, у червні — липні обов’язково заготуйте корми на зиму. Для цього використовують гілля тополі, клена, верби, берези, осики та інших листяних і чагарникових.

Гілки нарізують довжиною 50-60 см і товщиною в нижньому кінці — 1 см. Зрізані гілки зв’язують у пучки, сушать і зберігають під навісами і на горищах, тоді листочки не обсипаються. Не можна зв’язувати віники дротом і синтетичним шпагатом.

У стійловий період кіз здебільшого годують сіном, а також сухим кукурудзяним бадиллям, висушеними бур’янами. Але вони обов’язково потребують 2-4 кг на добу соковитих кормів (як сирих, так і варених) — моркви, буряків, гарбузів, капусти, картоплі й інших овочів. Поїдають добре й харчові відходи, потребують до харчів додавання солі (10-15 г на добу), пійла чи теплої води.

Кози, як і інші жуйні тварини, не можуть обходитися без грубого корму. Кукурудзяні стебла зрізують зеленими разом із бур’янами після завершення формування качанів, в’яжуть у Снопики і висушують. Дорослій козі на зиму необхідно заготовляти до 700-800 кг різноманітних грубих кормів.

Розпорядок може бути приблизно таким: з 7-ї до 8-ї години ранку — грубі корми, з 9-ї до 10-ї — силос, з 12-ї до 13-ї — водопій, з 13-ї до 14-ї — концентрати, силос або коренеплоди, з 17-ї до 18-ї — сіно і солома.

 

Догляд за козою загалом не складний. Він під силу навіть людям похилого віку, дітям, за те ця добра супутниця людини віддячить своєму господарю корисним молоком та іншою продукцією.


Повернутися
30.07.2016
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...