АНЕКДОТИ №77

Гарна хвороба склероз: нічого не болить, і кожен день — новини.

**

Чоловiк стрибнув iз парашутом і спускається до землі. Повз летить орел:

— Привіт танцюристам!

Парашутист:

— Я не танцюрист, я парашутист!

— Там внизу такі кактуси — здiбностi прийдуть миттєво.

* * *

Розмовляють два приятелi.

— Ти допомагаєш дружині по дому? — запитує один.

— Ні. Я все роблю сам.

* * *

Учора випрала джинси. Teпep я маю чиcтi джинcи, чистий тeлeфон і невеликий досвiд у вiдмиваннi грошей.

* * *

Стала на ваги, зійшла з них. Через годину знову стала. Зрозуміла, що сльози нічого не важать!

* * *

Відстань Париж—Дакар — це дурниця! Відстань аванс — зарплата — ось де випробування!

* * *

Водій «маршрутки» випадково заїхав на трасу «Формули 1», виграв гонку, встигнувши навіть підібрати по дорозі двох пасажирів.

* * *

— Льово, скажіть, а що таке прожитковий мінімум?

— Це коли людина ще дихає й іноді їсть.

**

— Сарочко, чому ваш чоловік нічого не робить, щоб вилікуватися від глухоти?
— Він чекає, поки діти закінчать музичну школу

**

Купила сім’я квартиру. Почали робити ремонт. Дружина каже чоловіку:

— Пiди до сусідів знизу, запитай, скільки вони рулонів шпалер купували, коли робили свій ремонт.

— Сусіди сказали, що 20. 

Купили, стали клеїти — шість рулонів залишилося.

Чоловік знову йде до сусідів:

— Вам що, було складно сказати правду? У нас шість рулонів залишилося!

— І в нас шiсть залишилося.

 


Повернутися
17.07.2016
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.