ВОДА І СОНЦЕ — ФЕРМЕРУ В ПОМІЧ

Українським фермерам пропонують використовувати для зрошення угідь автономні системи на фотоелектричних панелях.

Нове рішення для фермерських господарств представила компанія «Атмосфера» в рамках виставки «АГРО 2016», передає Kurkul.com.

    «До традиційної системи зрошення входить насос, який підіймає воду з водойми чи свердловини, - пояснює провідний менеджер проекту фотоелектричних систем Андрій Склянко. – У нашому випадку ми замінили класичне електроживлення насоса на фотоелектричні модулі – таке рішення допомагає забезпечити землю водою і не залежати від наявності електричної мережі на ділянці».

Система працює абсолютно автономно, зазначає фахівець. «Коли сонце світить сильніше, то насос працює швидше, коли менше - то повільніше, - пояснює Андрій Склянко. – Оскільки вода з поверхні землі теж випаровується за таким же принципом, то баланс зберігається».

Комплект обладнання складається з джерела живлення та частотного перетворювача, який підключається безпосередньо до насосу, розповідає фахівець. «Наші системи живлення сумісні з будь-якими насосами з асинхронними двигунами, що працюють від однієї чи трьох фаз», - говорить Андрій Склянко.

На виставці компанія «Атмосфера» презентувала три продукти: на 50 м3/добу, на 150 м3/добу і 250 м3/добу.

    «Найбюджетніша система буде складатися з 4 панелей площею в 1,6 м2 і матиме потужність 1 кВт, - розповідає фахівець. – Трохи більша система має 12, а найбільша - 20 панелей по 1,6 м2. При установці на покрівлю монтажна площа кожної панелі складає 4,5 м2».

В умовах зростання цін на енергоносії такі системи будуть користуватися попитом в Україні, запевняє Андрій Склянко.

    «Ідея автономного сонячного енергопостачання не нова, на ринку вже існує багато пропозицій, але наш продукт відрізняється найменшою вартістю за ват потужності, що обумовлено простою конструкцією та мінімальною комплектацією системи, - зауважує експерт. – До того ж така система зовсім не потребує обслуговування у подальшому».


Повернутися
17.07.2016
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...