ВАРЕННЯ З… МРІЇ, АБО ВИНОГРАДНИЦТВО ЖІНОЧИМИ РУКАМИ

Жінка і мрія. Поети часто використовують ці слова як синоніми. Особливо, коли йдеться про недосяжність однієї й другої. Натомість самі жінки жартують: мовляв, і з мрії можна запросто зварити варення, якщо додати до неї трохи ягід і цукру. Навіть коли йдеться про традиційно чоловічу справу — виноградарство. Адже будемо відверті: робота це дуже нелегка. Виноградарів можна впізнати за трудовими долонями, на яких написані всі їхні дні, сповнені праці, від ранньої весни до пізньої осені. І раптом з-поміж них — жінки! А їх що змушує обирати таке хобі, і як собі дають із ним раду?

Обирати «мед і свободу»

Про це «Україна Молода» розмовляє із буковинкою пані Зінаїдою Тирон, із села Зарожани Хотинського району. Її стаж у виноградарстві — майже 10 років. Про лозу розповідає натхненно — аж очі блищать. Хоча так було не завжди. Попервах то було чоловікове захоплення, сама ж, зізнається, навіть уваги на те не звертала. Аж одного разу...

 — Зайшли ми якось до одного чоловіка на подвір’я, а в нього — цілий будинок лозою обвитий і грона звисають — кожне кілограмiв на два. Краса — не передати! Я на це як глянула — більше мені нічого не захотілося, як лише виростити такий самий виноград і в себе на подвір’ї, — згадує з усмішкою.

 Чи це був дух змагання? Можливо. Але пані Зінаїда все ж таки вважає, що така цікавість до винограду виникає, коли людина всім серцем його полюбить, тоді, каже, він завжди буде у неї в душі. І пішло: загорілася господиня чоловіковою справою не на жарт. Тож тепер спільними зусиллями вирощують лозу на 10 сотках — загалом 70 кущів. Певна була: все вдасться. Якщо Буковина сливами та яблунями славиться, то й для винограду тут чудове місце. Навіть і пригадати не може, аби ця культура їм якісь прикрощі завдавала, від неї тільки втіха:

 — Виноград приносить людям радість навіть коли ним просто милуєшся. А ще як скуштувати! Колись прочитала, що він — найбагатший за вмістом корисних речовин серед сільськогосподарських культур. Та й вино з нього цілюще. Платон називав його молоком для людей похилого віку. Звісно, якщо вживати помірковано. Щодо цього дуже влучно висловився азербайджанський поет Вазех: «Вино несе отруту й мед // І рабство і свободу // Ціни вину не знає той, // Хто п’є вино як воду».

 Хіба не слушно? В нашій силі обирати «мед і свободу». Тому всім, хто вагається, чи варто вирощувати виноград, скажу: варто! Не треба боятися труднощів. Це й цікаво, і корисно — і для сім’ї, і для душі. Бо як побачиш дозрілі солодкі грона — в серці така радість, що й словами не передати, нагороди більшої не треба. Щоправда, коли кущ хворіє — то найгірше, все одно як дитина заслабла. Тому й кажуть, що виноград має два полюси: на одному — праця і знання, на другому — виноград і вино. Як не буде вкладено першого, то й другого вам не бачити.

Дослідна ділянка на кількох сотках

Із власного досвіду це добре знає й пані Людмила Вараниця з міста Деражня Хмельницької області. Тим більше, що господарку свою провадить цілковито власноруч. Сама шпалери облаштовує, сама бетонує, навіть болгаркою навчилась користуватися. Хіба що на зварювальні роботи наймає спеціаліста. Життя всього навчить. Пишається, що її жіночим рукам усе до снаги — і все на обійсті впорядковано надійно, міцно — нічого тимчасового. Юрист за освітою, з дитинства мріяла бути агрономом-селекціонером. Згадує: «Ще коли вчилась у школі, написала в Харків листа й отримала з інституту відповідь з умовами вступу. Але мама заперечила: агроном — непрестижно та й робота — в селі. Але мрія залишилася».

Вона дала про себе знати, коли пані Людмила влаштувала на своїх кількох сотках справжню дослідну ділянку:

 — Один рік на ній росло... 400 сортів помідорів, 100 сортів перців і 100 сортів баклажанів! А потім у нас була щорічна ярмарка «Поділля-агро», де побачила чудовий виноград. Вирощує його, як виявилося, чоловік із Хмельницького. Здивувалася: як, такі грона — і з Хмельницького? Просто загорілася. Придбала в нього перші свої саджанці, але вони... пропали. Тепер я вже знаю свої помилки: тоді в мене була неправильна агротехніка посадки. Але не зупинялася — вирішила: виноград буде рости!

 Так нарешті й сталося. Її виноградарський досвід — 6 років. І пані Людмила невтомно збирає з усіх усюд різні новинки. Разом із колегами їздить у традиційно знані успішним виноградарством регіони — Миколаївську, Херсонську, Дніпропетровську, Запорізьку області, відвідує господарства відомих селекціонерів, спілкується з іншими аматорами й безупинно вчиться. Каже:

 — За виноград останнє віддам. Буває, почула назву — й одразу залюбилася в неї, хоча ще не знаю, який то сорт буде. А згодом з’ясовується, що дуже хороший — і ягода, й гроно. Це, знаєте, тільки до людини, буває, ти — з добром, а вона до тебе — з каменем. А в рослину, якщо вкладаєшся, то вона тобі тільки хорошим віддячить. Як беруся до праці — буквально живу кожною хвилиною. Це взимку стан спокою важко пережити, а щойно весна — починаються чубуки, висаджування, пророщування. Це — життя! Виноградарство затягує, в хорошому сенсі цього слова.

 Добра справа — для себе, і для сім’ї. Я ж нічим шкідливим не користуюся — знаю, що рослина екологічно чиста. Дитина може підійти, просто з куща зняти ягоду, і я за її здоров’я не боюся.

Але інтерес до винограду в пані Людмили не лише хазяйський, навіть, сказати б, поетичний. Розповідає про нього, як про людину:

 — Маю новий сорт, Валер’ян. Коли мене питають, який він, яка ягода, пояснюю: кирпатенька. Я серйозно. В нього дійсно кожна ягідка має такий задертий кінчик, як носик. Дуже люблю екзотику — чи вона виражається в кольорі, чи формі ягоди. Зрештою, це й інших моїх рослин стосується. От розповіли мені про одну грушку, яка росте лише в Білорусі. Її вивела садівниця Мялик і назвала Просто Марія. Але роздобути її ніяк не можна. Та я сказала: кордонів нема. І тепер у мене росте ця грушка й плодоносить. Та що лиш не знайдеш у садку! Яблуні, персики, абрикоси, рідкісні квіти. Використовую кожен клаптик землі. Невдовзі хіба «другий поверх» засаджувати буду, — жартує.

 Що таке азарт колекціонера, добре знає і пані Оксана Сендецька з Тисменицького району, що на Івано-Франківщині. В її садочку — яблуні, груші, черешні, сливи, смородина, малина, жимолость, лохина високоросла, аґрус і, звісно, виноград — ось уже 10-й рік. В її родині ініціатором вирощування лози стала саме вона.

 — Тут я в невістках, а сама родом із Полтавської області. Там моєї сестри чоловік займається виноградарством. Ось він і поділився зі мною першими саджанцями. Тоді я ще не знала, які проб­леми в нашому регіоні з лозою, а вони дуже великі. Це й вологість, і мала кількість сонячних днів. Тут доводиться значно більше доглядати за виноградом, аби отримати хороший результат. Дуже хворіють саджанці, тому треба вести добір сортів, вибирати ті, які менше уражують хвороби, ранні.

 Зараз маю до 30 сортів. Тож вистачає на всю нашу велику родину, ще й для друзів і знайомих. Ягід можна зняти з одного куща до 25 кг. Але треба коло нього працювати. Виноградарство забирає дуже багато часу. Я собі можу це дозволити, бо домогосподарка. Наприклад, взимку читаю дуже багато спеціальної літератури, довідуюся про нові сорти, цікавлюся препаратами для догляду рослин, зв’язуюся із колегами-виноградарями. Напевно, жінки, які ходять на роботу, не мають на це часу. А я вибрала собі таке хобі. Чоловік мені з ним також допомагає. Копати ями, бетонувати стовпи — це все він. Решта — я: обрізання, оприскування, підживлення. Питаєте, чи важка то справа? Якщо вникнути в неї, полюбити і прагнути отримати плоди, то якраз дуже добре для жінки заняття.

З любов’ю — як до учнів

Пані Мирослава Романюк із Городенки поділяє цю думку. У неї також перший помічник на присадибі — чоловік, але для неї особисто виноградарство взагалі виявилося нагальною потребою. Важко повірити, що ця квітуча жінка — педагог на пенсії. Це й визначило новий стиль життя:

 — У мене з’явилося більше вільного часу, та й треба дівати кудись ту енергію і любов, яку колись віддавала учням. Тепер вони належать моїм двом маленьким онучкам і виноградній лозі. Маю дочку й сина, всією родиною живемо в одному будинку — нас зараз восьмеро, і в мене є про кого турбуватися. Але то приємно.

 Виноградом зацікавилась випадково — мені просто подарували декілька кущів. Я посадила, але перші три роки інтересу великого не було. Проте все одно вчилася, передплачувала спеціальні журнали, газети, читала, що лиш могла знайти. Досвідом ділився виноградар, котрий подарував лозу. І ось на третій рік отримала перший врожай. І дуже гарний. Яке то було щастя! Відтоді почала поповнювати свою колекцію, вийшла на відомих виноградарів в iнтернеті, почала від них виписувати лозу, яка мене цікавила. Так і назбиралося в мене 65 сортів. Тепер вдосконалюю свою техніку щеплення, бо не маю багато місця — всього 9 соток. А в такий спосіб проблема вирішується — можна на один корч нащепити 2—3 сорти, тільки треба, щоб вони збігалися в термінах дозрівання.

 Маленька онука, якій зараз 1,5 рочку, вже добре знає, де в цій колекції найперше дозрівають найсмачніші ягоди, і спішить туди — збирати «гагі» (так називає ягідки). Страшенно виноград любить. Сподіваюся, буде колись моєю помічницею.

 Узагалі, коли хтось у родині починає займатися виноградарством, близькі так чи інакше поступово входять в орбіту цього захоплення. Чоловіки виноградарок неминуче залучаються до важких земляних робіт. А дружини виноградарів чимось нагадують дружин військових — створюють домашню атмосферу, яка допомагає крок за кроком рухатися вперед обраним шляхом. Ну а діти вчаться біля своїх батьків... Варити варення навіть із мрії.