РАХУВАТИМЕМО ПО ОСЕНІ: ЦІНИ НА КУРЯЧЕ М'ЯСО ВИРОСТУТЬ НА 10 ВІДСОТКІВ

Із категорiї «найдоступнiше м’ясо» кури «перелiтають» у делiкатеси.

Досі саме курятина лишалася в Україні найдоступнішим м’ясом для покупців з обмеженим сімейним бюджетом. Ще на початку нинішнього року директор Української асоціації постачальників торговельних мереж Олексій Дорошенко запевняв «УМ»: вітчизняний ринок на сто відсотків заповнений власною курятиною, тому цінового стрибка на неї не буде.

 «Україна сама себе забезпечує курятиною, ми — один із найкрупніших імпортерів цієї продукції в Європі. Щомісяця ми «відкриваємо» по кілька нових країн для постачання. Ми стовідсотково заповнюємо внутрішній ринок курячого м’яса», — підкреслював він, дистанціюючись від ситуації з подорожчанням курятини в Росії, яка не забезпечує себе м’ясом навіть на 50 відсотків, тому й отримала ціновий стрибок, обмеживши імпорт з Європи та Америки.

 Не минуло й півроку, як виконавчий директор Союзу птахівників Сергій Карпенко надав для преси зовсім інший коментар: виробники вітчизняної курятини почнуть переписувати прайси ближче до осені. «Необхідність підвищення цін назріла вже давно, бо помітно зросла собівартість продукції. А після підвищення комунальних тарифів і подорожчання кормів працювати за старими розцінками птахофабрикам украй складно. І ще невідомо, що буде з майбутнім урожаєм і як у результаті зміниться вартість кормів», — пояснив він.

 За словами Карпенка, на першому етапі ціни на вітчизняну курятину можуть вирости на 5-10 відсотків.

 За даними Держстату, у червні вартість кілограма м’яса курячої тушки в середньому по Україні становила 39,26 гривні — на 9 копійок більше, ніж у травні. Але в деяких регіонах середні ціни фіксували значно вищі. Наприклад, у Тернополі — більше 44 грн. /кг. Наскільки вони підскочать загалом по країні, побачимо, орієнтовно, у вересні.


Повернутися
10.07.2016
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...