ПРОХОЛОДА… ІЗ ПОРОЖНЬОЇ ПЛЯШКИ

Тернополянин зробив екологічний кондиціонер із використаних пластикових пляшок

На все про все Олег Синовець витратив 78 грн, пише te.20minut.ua, оскільки самі пляшки назбирав біля дому, тож гроші витратив на основу та деякі інструменти, яких бракувало. Однак зазначає, що даний кондиціонер передбачений для жаркіших країн, тож поки якогось неймовірного результату не помітив. В мережі хлопець побачив відео, на якому показана схема, як виготовити такий кондиціонер.

- У цьому відео показано: якщо хухаєш у долоні, то повітря має високу температуру, якщо ж складаєш губи в трубочку і дуєш - воно прохолодне. Кондиціонер має працювати за такою ж схемою: якщо вітер задуває із ширшого отвору у вужчий, то повітря із нього виходить прохолоднішим. У наших широтах це не так помітно, можливо, а от у Бангладеші, де й проводили експеримент, де 45 градусів на вулиці, навіть декілька градусів мають значення, - пояснює Олег. Тож хлопець придбав для основи твердий пінопласт, який використовують для утеплення стін та балконів, оскільки він легкий та простий в обробці. Пляшки ж взяв у сміттєвому баку.

- Працював над конструкцією близько п'яти годин, - розповідає Олег. - Підігнав лист пінопласту під розмір віконниці, просвердлив у ньому дірки та вставив обрізані пляшки. Однак якогось супер-ефекту не помітив, бо якраз спала та спека, яка була впродовж останніх кількох днів. Ще одне: у мене вікно виходить на балкон, тобто, щоб еко-кондиціонер працював, доводиться відчиняти вікна й на балконі. Тому на майбутнє хлопець хоче спробувати зробити ще один такий екперимент, однак за розміром щоб кондиціонер підходив під розмір вікна в кухні, яке виходить на вулицю. - Можливо, тоді результат буде помітнішим. А можливо, просто сама конструкція має бути більшого розміру, щоб побачити її дію, - припускає Олег Синовець.


Повернутися
10.07.2016
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...