«ДОЛЯ НАВЧИЛА НЕ ЗДАВАТИСЯ…»

Жінка-інвалід із Бережан, яка не могла знайти роботи, відкрила кафе і піцерію

Жінка-інвалід з Бережанщини Оксана Мостепанюк відкрила власну справу й дала роботу краянам, у тому числі й людині з обмеженими можливостями. У жінки зараз два заклади громадського харчування, де працюють і люди з обмеженими можливостями.

Оксана — економіст за фахом, інвалід 3-ї групи, залишившись без роботи, звернулась у вересні 2015 року в Бережанський районний центр зайнятості за допомогою у працевлаштуванні. Довгий час не було вакансій, які би підійшли жінці, тож Оксана задумалась над тим, аби розпочати власну справу.

— За результатами профдіагностичного тестування – жінка має хист до підприємництва. Врахувавши консультації і поради спеціалістів центру зайнятості, порадившись з рідними та побувавши на семінарі з основ підприємницької діяльності, Оксана вирішила відкрити власний бізнес. У листопаді 2015-го склала та захистила бізнес-план у сфері громадського харчування, отримала одноразову допомогу по безробіттю для організації підприємницької діяльності та зареєструвалась як приватний підприємець. Так пані Оксана почала свою роботу, відновивши колишню кафе–кондитерську у Бережанах. Бізнес пішов успішно. Пізніше бізнес-леді відкрила й кафе-піцерію «Amore» у центрі міста на площі Ринок, — розповідають “Добі» у  центрі зайнятості.

Цьогоріч вона, вже в якості роботодавця, знову звернулась у центр зайнятості за допомогою у доборі найманих працівників.


Повернутися
10.07.2016
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.