«ДОЛЯ НАВЧИЛА НЕ ЗДАВАТИСЯ…»

Жінка-інвалід із Бережан, яка не могла знайти роботи, відкрила кафе і піцерію

Жінка-інвалід з Бережанщини Оксана Мостепанюк відкрила власну справу й дала роботу краянам, у тому числі й людині з обмеженими можливостями. У жінки зараз два заклади громадського харчування, де працюють і люди з обмеженими можливостями.

Оксана — економіст за фахом, інвалід 3-ї групи, залишившись без роботи, звернулась у вересні 2015 року в Бережанський районний центр зайнятості за допомогою у працевлаштуванні. Довгий час не було вакансій, які би підійшли жінці, тож Оксана задумалась над тим, аби розпочати власну справу.

— За результатами профдіагностичного тестування – жінка має хист до підприємництва. Врахувавши консультації і поради спеціалістів центру зайнятості, порадившись з рідними та побувавши на семінарі з основ підприємницької діяльності, Оксана вирішила відкрити власний бізнес. У листопаді 2015-го склала та захистила бізнес-план у сфері громадського харчування, отримала одноразову допомогу по безробіттю для організації підприємницької діяльності та зареєструвалась як приватний підприємець. Так пані Оксана почала свою роботу, відновивши колишню кафе–кондитерську у Бережанах. Бізнес пішов успішно. Пізніше бізнес-леді відкрила й кафе-піцерію «Amore» у центрі міста на площі Ринок, — розповідають “Добі» у  центрі зайнятості.

Цьогоріч вона, вже в якості роботодавця, знову звернулась у центр зайнятості за допомогою у доборі найманих працівників.


Повернутися
10.07.2016
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...