ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №75

Нещодавно прочитав цікаву історію.  Коли англійцю Брендону Гримшоу  було під сорок, він кинув роботу газетного редактора і почав нове життя. За 13 тисяч доларів він  купив крихітний безлюдний острів на Сейшелах і переїхав туди назавжди. До цього часу на острів ось уже 50 років не ступала нога людини.  За 39 років Гримшоу та його компаньйон-абориген посадили своїми руками 16 тисяч дерев і збудували майже 5 кілометрів стежок. Він привернув на острів 2000 нових видів птахів і завів більше сотні гігантських черепах, які   були на межі вимирання. Завдяки зусиллям Гримшоу на колись безлюдному острові нині — дві третини фауни Сейшельських островів. Покинутий клаптик землі перетворився на справжній рай.
Кілька років тому принц Саудівської Аравії запропонував   Гримшоу за острів 50 мільйонів доларів, але сучасний Робінзон відмовився. «Не хочу, щоб у багатіїв острів став улюбленим місцем для проведення канікул. Краще нехай він буде національним парком, яким може насолоджуватися кожен»...  

Скажете, подібна історія на наших теренах неможлива? Нема «сейшелів», перевелися романтики-«робінзони»… Може, й так. А може…

Трохи більше ніж два роки тому я вперше побував у селі Швейків, що на Монастирищині. Саме цей регіон колись мав статус «фруктової столиці» Тернопілля, маючи  величезні площі землі, найбільш придатної для садівництва, і забезпечував соками увесь колишній Радянський Союз. Проте після приходу радянської влади від садів і виноградників нічого не залишилося… Але ж хіба щось заважає нам плекати свій сад? Я вирішив відновити утрачений потенціал Монастирищини — хоча б на прикладі одного саду, одного села…

І ось два роки тому у Швейкові замість пустуючих земель зазеленів чималий фруктовий сад: було освоєно вісім гектарів землі під виноградники, ягідники, плантації енергетичної лози, розплідники і сади. Разом із місцевим помічником ми успішно, своїми силами, перетворили занедбані городи в квітучий рай. Ми ні в кого не просили фінансової допомоги, розраховували тільки на сили і бажання місцевих жителів. Нині у Швейкова — своя торгова марка, лінія з виробництва вин, соків та сидру.  Місцевим жителям більше не треба їхати «на яблука» на заробітки в Польщу…

Колись була така пісня: «Що може один? Любити. Що може один? Сад посадити. Що може один? Світ змінити».  Наш успіх пов'язаний з тим, що ми відкриті для людей, які за допомогою саду можуть змінити світ…

 


Повернутися
03.07.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.