ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №75

Нещодавно прочитав цікаву історію.  Коли англійцю Брендону Гримшоу  було під сорок, він кинув роботу газетного редактора і почав нове життя. За 13 тисяч доларів він  купив крихітний безлюдний острів на Сейшелах і переїхав туди назавжди. До цього часу на острів ось уже 50 років не ступала нога людини.  За 39 років Гримшоу та його компаньйон-абориген посадили своїми руками 16 тисяч дерев і збудували майже 5 кілометрів стежок. Він привернув на острів 2000 нових видів птахів і завів більше сотні гігантських черепах, які   були на межі вимирання. Завдяки зусиллям Гримшоу на колись безлюдному острові нині — дві третини фауни Сейшельських островів. Покинутий клаптик землі перетворився на справжній рай.
Кілька років тому принц Саудівської Аравії запропонував   Гримшоу за острів 50 мільйонів доларів, але сучасний Робінзон відмовився. «Не хочу, щоб у багатіїв острів став улюбленим місцем для проведення канікул. Краще нехай він буде національним парком, яким може насолоджуватися кожен»...  

Скажете, подібна історія на наших теренах неможлива? Нема «сейшелів», перевелися романтики-«робінзони»… Може, й так. А може…

Трохи більше ніж два роки тому я вперше побував у селі Швейків, що на Монастирищині. Саме цей регіон колись мав статус «фруктової столиці» Тернопілля, маючи  величезні площі землі, найбільш придатної для садівництва, і забезпечував соками увесь колишній Радянський Союз. Проте після приходу радянської влади від садів і виноградників нічого не залишилося… Але ж хіба щось заважає нам плекати свій сад? Я вирішив відновити утрачений потенціал Монастирищини — хоча б на прикладі одного саду, одного села…

І ось два роки тому у Швейкові замість пустуючих земель зазеленів чималий фруктовий сад: було освоєно вісім гектарів землі під виноградники, ягідники, плантації енергетичної лози, розплідники і сади. Разом із місцевим помічником ми успішно, своїми силами, перетворили занедбані городи в квітучий рай. Ми ні в кого не просили фінансової допомоги, розраховували тільки на сили і бажання місцевих жителів. Нині у Швейкова — своя торгова марка, лінія з виробництва вин, соків та сидру.  Місцевим жителям більше не треба їхати «на яблука» на заробітки в Польщу…

Колись була така пісня: «Що може один? Любити. Що може один? Сад посадити. Що може один? Світ змінити».  Наш успіх пов'язаний з тим, що ми відкриті для людей, які за допомогою саду можуть змінити світ…

 


Повернутися
03.07.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.