ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №75

Нещодавно прочитав цікаву історію.  Коли англійцю Брендону Гримшоу  було під сорок, він кинув роботу газетного редактора і почав нове життя. За 13 тисяч доларів він  купив крихітний безлюдний острів на Сейшелах і переїхав туди назавжди. До цього часу на острів ось уже 50 років не ступала нога людини.  За 39 років Гримшоу та його компаньйон-абориген посадили своїми руками 16 тисяч дерев і збудували майже 5 кілометрів стежок. Він привернув на острів 2000 нових видів птахів і завів більше сотні гігантських черепах, які   були на межі вимирання. Завдяки зусиллям Гримшоу на колись безлюдному острові нині — дві третини фауни Сейшельських островів. Покинутий клаптик землі перетворився на справжній рай.
Кілька років тому принц Саудівської Аравії запропонував   Гримшоу за острів 50 мільйонів доларів, але сучасний Робінзон відмовився. «Не хочу, щоб у багатіїв острів став улюбленим місцем для проведення канікул. Краще нехай він буде національним парком, яким може насолоджуватися кожен»...  

Скажете, подібна історія на наших теренах неможлива? Нема «сейшелів», перевелися романтики-«робінзони»… Може, й так. А може…

Трохи більше ніж два роки тому я вперше побував у селі Швейків, що на Монастирищині. Саме цей регіон колись мав статус «фруктової столиці» Тернопілля, маючи  величезні площі землі, найбільш придатної для садівництва, і забезпечував соками увесь колишній Радянський Союз. Проте після приходу радянської влади від садів і виноградників нічого не залишилося… Але ж хіба щось заважає нам плекати свій сад? Я вирішив відновити утрачений потенціал Монастирищини — хоча б на прикладі одного саду, одного села…

І ось два роки тому у Швейкові замість пустуючих земель зазеленів чималий фруктовий сад: було освоєно вісім гектарів землі під виноградники, ягідники, плантації енергетичної лози, розплідники і сади. Разом із місцевим помічником ми успішно, своїми силами, перетворили занедбані городи в квітучий рай. Ми ні в кого не просили фінансової допомоги, розраховували тільки на сили і бажання місцевих жителів. Нині у Швейкова — своя торгова марка, лінія з виробництва вин, соків та сидру.  Місцевим жителям більше не треба їхати «на яблука» на заробітки в Польщу…

Колись була така пісня: «Що може один? Любити. Що може один? Сад посадити. Що може один? Світ змінити».  Наш успіх пов'язаний з тим, що ми відкриті для людей, які за допомогою саду можуть змінити світ…

 


Повернутися
03.07.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...