АНЕКДОТИ №75

На міських змаганнях iз кульової стрільби золото отримав Іванов, срібло — Петров, — бронзу Нiколаєв, а ось свинець дістався Сидорову — працівнику, який передчасно вийшов поміняти мішені.

**

Під час футбольного матчу дружина запитує чоловіка:

— За що того глядача лають сусіди?

— Він кинув пляшку в суддю.

— Так не поцiлив же!

— Ось за те й лають.

* * *

— Чому ви вирiшили розлучитися?

— Набридло ходити у невипраних сорочках, заяложених штанях і трусах iз дірками — соромно перед iншими жінками роздягатися.

* * *

Якщо є бажання, але немає можливості оновити свій гардероб, виперіть біле з кольоровим.

* * *

Маленький Ізя ніколи не кричав у магазині дитячих іграшок «купи».

Він починав iз будь-якої абстрактної теми, наприклад:

— Тату, а твоє дитинство теж було важким і безрадісним?

**

Ліки так подорожчали, що незабаром ми даруватимемо їх одне одному на день народження ... Щоб дожити до наступного

**

Перед операцією:

— Лiкарю, ви особисто будете мене оперувати?

— Так, люблю хоча б раз на рік перевірити, чи пам’ятаю я ще щось.

* * *

Дружина запитує чоловіка:

— Ну що, розформовують вашу частину?

— Нічого подібного.

— Баба Маня на базарі сказала, що так.

— Я командир і краще знаю!

Наступного дня приходить додому:

— Люсю, сходи на базар, дізнайся у баби Мані, куди мене переводять.

* * *

— Петре, прийми мої співчуття.

— А в чому рiч?

— Я купив своїй дружині норкову шубу, а твоя збирається нас відвідати.

 


Повернутися
03.07.2016
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.