ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №74

Забудьте про футбол. У нього грають — чуєте — грають!.. Натомість спробуйте пограти, скажімо, у бокс))). Отож-бо… А нам, українцям, і в спорті, і в житті потрібен бій, а не гра. Тільки тоді ми здатні видавати на-гора результат. Бо коли ми б'ємося — все добре, коли граємо — програємо.

Забудьте про євроінтеграцію. Ми зараз більше європейці, ніж самі європейці. Знаєте, чому? Тому що ми розуміємо ціну свободи і те, що за неї треба боротися. Ці слова для нас — не порожній звук.  

Забудьте про політиків. Їх нема. Політики — це велика фікція, муляж, обман. Без нас для нас ніхто не збудує щасливого життя. Без нас «женити» нас уже ніхто не буде…

Забудьте про тих, хто — як вам здається — не дає нам нормально жити. Коли Ісуса спитали, що робити з тими, хто не вірить у нього, він сказав: «Залиште їх ховати своїх покійників самих». Залиште їх у спокої. Вони мають самі піти. Нам треба дивитися уперед, а не обертатися назад і думати, як жити з тими, хто ходить з портретами Сталіна. Нам треба просто жити. Бо тільки забувши про усе це, ми зможемо пригадати самих себе.


Повернутися
29.06.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.