АНЕКДОТИ №74

Коли вранці Циля продала подарований їй увечері букет, Абрам зрозумів: це таки його жінка.

***

Занадто пізно жінка розуміє, що в РАЦСі вона отримує не свідоцтво про шлюб, а другу трудову книжку!

***

Розмова між подружжям:

— Розумієш, я зараз заробляю пристойно і можу цілком утримувати ще одну жінку. Що ти на це скажеш?

— Чудово! Я дзвоню своїй мамі, нехай поживе з нами.

* * *

Літній чоловік відмовляється спускатися в бомбосховище, доки не знайде свої зубні протези.

Дружина кричить:

— Ти думаєш, що вони скидатимуть на нас бутерброди?

* * *

Ізя показує Мойшi в музеї Венеру Мілоську і каже:

— І що це вона таке продавала, що в неї товар iз руками відірвали?

**

Померла в Абрама дружина. Приходить він у газету дати оголошення. Заплатив за мінімальним тарифом і дає текст: «Сара померла».

Йому кажуть:

— За мінімальну ціну ви можете дати чотири слова.

— Тоді додайте: «Продам Москвич».

* * *

— Соромно мені, — каже Рабінович своїй дружині.

— У чому рiч?

— Абрам уже втретє запросив мене на похорон своєї дружини, а я жодного разу.

* * *

Розмовляють дві подруги:

— Як мені зле! Усе болить, тиск, серце.

— Хворіє вона. Так від тебе вже другий тиждень уранці чоловiки виходять!

— Ну й люди! Одне здорове місце на всьому тілі — так уже заздрять!

**

— Саро, я не можу з тобою одружитися!

— Чому?

— Кажуть, що в тебе вже було багато чоловіків.

— Тобі що, не подобається, як я готую?

— Подобається.

— Тоді, може, не подобається, як я прибираю в домі?

— У тебе чистіше, ніж в операційній!

— Може, я тебе в ліжку не влаштовую?

— Я не уявляв, що можна отримати таке задоволення!

— І ти думаєш, що цього я навчилася на заочних курсах?

* * *

Зірвавшись iз даху і пролітаючи повз вікна своєї кухні, Абрам кричить:

— Саро, на мене не готуй!

 


Повернутися
29.06.2016
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.