СОНЯЧНА СУШАРКА… СВОЇМИ РУКАМИ

Урожай завжди непередбачуваний. Якась культура може дати такий надлишок, що господар не знає, що й робити. Але не викидати ж!

Найприродніший спосіб переробки й зберігання – сушіння. Не будемо розглядати промислові споруди – там царство машин. У побуті зазвичай сушать із використанням кам’яної печі або газової духовки. Тільки-от навіщо витрачати дороге паливо, якщо за вікном є безкоштовні енергоносії – сонце й вітер? Тож нанизуємо шматочки овочів, фруктів, грибів на мотузочки й розвішуємо під навісом. І все нібито чудово, якби не два недоліки. Перший: нанизування займає певний час. Другий: ваші запаси – ласий шматок для таких злодюжок і капосникі, як мухи, оси, мишки й пташки.

Урахувавши все це, інженер з Вінниці Юрій Павлович Бурмістров задумався над конструкцією сушарки, яка б була простою й дешевою, легкою й компактною, зі зручним завантаженням-розвантаженням і максимально споживала сонячну енергію.

Зовні це коробка розмірами 150х450х1250 мм, яка спирається на упор. Для кращого поглинання тепла поверхня, що нагрівається, повинна бути розташована перпендикулярно сонячному потоку. Саме так вона й зображена на Мал. 1.

Коробка складається з двох головних частин: дерев’яної основи зі штирем упору й металевого сонячного колектора з поличками-кошиками. Гучна назва «сонячний колектор» нехай нікого не відлякує. «Колектор» у перекладі – це «збирач», у цьому випадку – збирач сонячного тепла. Щоб зробити колектор, беремо залізний (сталевий) лист завтовшки 0,5-1 мм, заввишки 1250 мм, завширшки 450 мм, із відігнутими боковинами по 150 мм. Ні в якому разі не використовуйте так звану «оцинковку» – вона й дорожча, і гірше накопичує сонячне тепло, і не дуже екологічна. Вибір простого заліза пов’язаний із тим, що воно нагрівається швидше й дужче.

Усередині колектора розташовані полички з кошиками. Вони мають щільно примикати до поверхні, що нагрівається.

Самі полички теж дуже простої конструкції і робляться зі сталевого куточка 20х20х0,5 мм. Подібні куточки продаються, але краще зробити такі самотужки, бо стандартні дуже важкі, що відіб’ється на вазі всієї конструкції. Я рекомендую звернутися в найближчу майстерню, де вам із металевого штабка (рос. полоса) шириною 40 мм зроблять куточки та нарубають потрібного розміру на гільйотині. А вже з цих куточків досить легко зібрати поличку розміром 450x100 мм. Простежте тільки, щоб довжина поличок і на основі, і на колекторі була 450 мм, інакше ці вкладені або не втиснуться, або бовтатимуться.

Відстань між поличками на колекторі – приблизно 100 мм. Кріпити можна звичайними ґвинтиками М4-М5 із гайками. Досить трьох: один посередині, по одному – з боків.

Усередину поличок кладуться металеві кошики з отворами. Найкраща за співвідношенням ціна-якість – харківська просічно-витяжна сітка з вічком 10-15 мм. Купуйте просту, без покриття – вона й дешевша, і гігієнічніша оцинкованої.

Кошик робиться так: вирізується лист розмірами 490х140 і вручну (краще з плоскогубцями і в лещатах) відгинаються бортики приблизно по 20 мм. Стежте, щоб розмір кошика був не більший за отвір у поличці, однак і не такий малий, щоб провалитися.

Це щодо колектора. Тепер щодо основи. Вона виготовляється або з листа фанери від 8 до 20 мм або з дощок товщиною 20-30 мм. Розмір 1300х450 мм. Фарбувати не треба. Як збити з дощок щит, самі розберетеся. Далі на ньому (з боку колектора) розміщуємо металеві екрани, що є направляючими повітряного потоку. Товщина металу – 0,5 мм. Буртик для кріплення до основи – висотою 20 мм. Розмір екрана в готовому вигляді – 450х100 мм.

Екрани встановлюються на основі так, щоб при закритій сушарці вони знаходилися приблизно посередині між поличками. Кріпиться кожен екран двома шурупами.

Упор робиться з будь-якої дерев’яної планки (можна взяти січенням 30х30 мм і довжиною – приблизно метр). Кріпиться вона шарнірно, щоб конструкція могла відкидатися на кут.

Працює конструкція просто. Коли площина колектора нагрівається від сонця зовні, усередині теж стає тепло й починає працювати ефект труби: тепле повітря, просуваючись наверх, проходить повз кошики з овочів-фруктів і забирає із собою вологу, що випарувалася. Система має саморегулюючий механізм: підвищення нагріву призводить до інтенсифікації повітряного потоку, а потік, у свою чергу, унеможливлює перегрів.

Конструкцію можна удосконалювати. Наприклад, додати нагрівач унизу й вентилятор зверху, що дозволить сушити й без сонця. Якщо є бажання обговорити яку-небудь модифікацію або отримати креслення на папері, зв’язуйтеся зі мною через редакцію.


Повернутися
29.06.2016
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…