НАРОДНИЙ «ШИКИДИМ»!

Народний «шикидим» Віктор Павлік нарешті став офіційним Народним артистом України: відповідне звання присвоїв нашому землякові президент України Петро Порошенко. Співак отримав почесне звання до Дня Конституції.

 50-річний Віктор Павлік - випускник кафедри естрадного співу Київського національного університету культури та мистецтв. З 1983 року розпочав працювати художнім керівником ВІА «Еверест» Микулинецького районного будинку культури.

1989 року закінчив Теребовлянське культурно-освітнє училище за класом диригент хорового колективу, вокаліст.

Упродовж 1992–1995 років виступав у Тернопільській обласній філармонії, в гурті «Анна Марія», який став переможцем багатьох конкурсів і фестивалів в Україні та закордоном.

1994 – пісня «Ти подобаєшся мені» стала найкращим ліричним шлягером України, а «Анна Марія» – найкращим поп-гуртом України.

2000 – видав спільний з Анжелікою Рудницькою альбом «Диво», який названий найпопулярнішим альбомом року, 2012 — вихід альбому «Коломийки-2»

 Капітан футбольної команди зірок української естради «Маестро». Володіє турецькою мовою. Уболівальник київського «Динамо».

2011 року був номінований на премію YUNA у категорії «Найкращий виконавець» за досягнення у музиці за 20 років.


Повернутися
29.06.2016
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.