ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №73

Як казав свого часу мудрий Гарі Лінекер: «Футбол є простою грою; двадцять двоє чоловіків бігають за м'ячем дев’яносто хвилин до самого кінця, а програють завжди українці». Власне, «в оригіналі» було дещо не так, але хіба нам з вами зараз від цього легше? Судячи з того, що зараз «полилося» на наших футболістів, найкращі майстри шкіряного м'яча сидять у соцмережах і якби їх випустили на поле, ото вони б показали як вправно у футбола ганяти (воювати, реформи робити, дороги латати, крїною керувати-необхідне підкреслити)). Але, як-то кажеться, не все українцям Євробачення. Програвати теж треба вміти.

 Узагалі ж, я давно помітив цікаву закономірність: в українців-культ перемоги. Причому культ особливий і дуже специфічний. Українці люблять перемогу ще більше, аніж росіяни свою побєду. Бо ті її люблять донестями пару днів на початку травня, а українці свою перемогу - круглорічно. Причому не перемогу, до якої вони безпосередньо дотичні, адже якщо не самі взяли участь, то бодай підтримували, докладали зусиль, працювали, а таку, котра впала неба, діставшись на улюблену «халяву». Хто в нас, скажіть, особливо підтримує спорт, мистецтво, науку? Правильно-ніхто. На власні кошти і власному ентузіазмі українці їдуть у світ за перемогами, а коли їх здобувають - в Борисполі вже чекає делегація з квітами від влади і нові «фанати» від народу. Хто з вас два місяці тому всерйоз фанатів від Джамали? Отож бо… Українець Павло Єременко став головним інженером Airbus. А тепер знайдіть з ним хоч одне інтерв'ю в українських ЗМІ. Отож...

Коли якимось дивом вигравала наша збірна з футболу - то щастя і ейфорія від Сяну до Дону. Але гіркоту поразки завжди несуть рівно 11 осіб. Українцям стає різко нецікавий футбол як явище. "Українцям бракує перемог. Тому бойовий дух нації низький, не вистачає приводів для єднання і гордості". Ці фрази вимовляють настільки часто, що ми сприймаємо їх практично як аксіому. Так, у нас була страшна і важка історія, з частими поразками і втратами. Вочевидь, це й спричинило наш ненаситний апетит до перемог, часто за будь-яку ціну. Скажете: перемоги потрібні всім. Так. Але нам, українцям, чи не найбільше. Бо ми, як ніхто, вміємо їх втрачати.


Повернутися
18.06.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.