ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №73

Як казав свого часу мудрий Гарі Лінекер: «Футбол є простою грою; двадцять двоє чоловіків бігають за м'ячем дев’яносто хвилин до самого кінця, а програють завжди українці». Власне, «в оригіналі» було дещо не так, але хіба нам з вами зараз від цього легше? Судячи з того, що зараз «полилося» на наших футболістів, найкращі майстри шкіряного м'яча сидять у соцмережах і якби їх випустили на поле, ото вони б показали як вправно у футбола ганяти (воювати, реформи робити, дороги латати, крїною керувати-необхідне підкреслити)). Але, як-то кажеться, не все українцям Євробачення. Програвати теж треба вміти.

 Узагалі ж, я давно помітив цікаву закономірність: в українців-культ перемоги. Причому культ особливий і дуже специфічний. Українці люблять перемогу ще більше, аніж росіяни свою побєду. Бо ті її люблять донестями пару днів на початку травня, а українці свою перемогу - круглорічно. Причому не перемогу, до якої вони безпосередньо дотичні, адже якщо не самі взяли участь, то бодай підтримували, докладали зусиль, працювали, а таку, котра впала неба, діставшись на улюблену «халяву». Хто в нас, скажіть, особливо підтримує спорт, мистецтво, науку? Правильно-ніхто. На власні кошти і власному ентузіазмі українці їдуть у світ за перемогами, а коли їх здобувають - в Борисполі вже чекає делегація з квітами від влади і нові «фанати» від народу. Хто з вас два місяці тому всерйоз фанатів від Джамали? Отож бо… Українець Павло Єременко став головним інженером Airbus. А тепер знайдіть з ним хоч одне інтерв'ю в українських ЗМІ. Отож...

Коли якимось дивом вигравала наша збірна з футболу - то щастя і ейфорія від Сяну до Дону. Але гіркоту поразки завжди несуть рівно 11 осіб. Українцям стає різко нецікавий футбол як явище. "Українцям бракує перемог. Тому бойовий дух нації низький, не вистачає приводів для єднання і гордості". Ці фрази вимовляють настільки часто, що ми сприймаємо їх практично як аксіому. Так, у нас була страшна і важка історія, з частими поразками і втратами. Вочевидь, це й спричинило наш ненаситний апетит до перемог, часто за будь-яку ціну. Скажете: перемоги потрібні всім. Так. Але нам, українцям, чи не найбільше. Бо ми, як ніхто, вміємо їх втрачати.


Повернутися
18.06.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Цими днями ми з вами вітатимемо одні одних словами «Христос Воскрес!-Воістину Воскрес!».

Якщо на мить зупинитися у круговерті щоденного життя і задуматися над цими словами – усе, що ми знаємо і що відбувається всередині та довкола нас, набуде іншого вигляду. Там, де було сум’яття – настане мир, а де були брехня і кривда – запанує правда і справедливість. Там, де була смерть, здавалося б, кінець усього, – буде життя…

Скільки ми вже пережили неможливого, котре стало можливим для тих, хто твердо тримався віри. Великдень – це осердя нашої віри, підґрунтя нашої надії та зростання нашої любові.  

 Великдень завжди об’єднує всіх українців світу в єдину велику родину. Ми святимо паски, збираємося сім’ями, молимося за тих, хто зустрічає Великдень у окопах і бліндажах. Хай  їхні ангели-охоронці будуть з ними.   Подякуємо Господові і попросимо у Нього сили, віри і стійкості для кожного з нас. 

Вірю, що Бог завжди з тими, хто захищає Добро, хто захищає рідну землю. Тому знаю – Україна обов’язково переможе. З Божою допомогою!

Христос Воскрес! Воістину Воскрес!