ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №73

Як казав свого часу мудрий Гарі Лінекер: «Футбол є простою грою; двадцять двоє чоловіків бігають за м'ячем дев’яносто хвилин до самого кінця, а програють завжди українці». Власне, «в оригіналі» було дещо не так, але хіба нам з вами зараз від цього легше? Судячи з того, що зараз «полилося» на наших футболістів, найкращі майстри шкіряного м'яча сидять у соцмережах і якби їх випустили на поле, ото вони б показали як вправно у футбола ганяти (воювати, реформи робити, дороги латати, крїною керувати-необхідне підкреслити)). Але, як-то кажеться, не все українцям Євробачення. Програвати теж треба вміти.

 Узагалі ж, я давно помітив цікаву закономірність: в українців-культ перемоги. Причому культ особливий і дуже специфічний. Українці люблять перемогу ще більше, аніж росіяни свою побєду. Бо ті її люблять донестями пару днів на початку травня, а українці свою перемогу - круглорічно. Причому не перемогу, до якої вони безпосередньо дотичні, адже якщо не самі взяли участь, то бодай підтримували, докладали зусиль, працювали, а таку, котра впала неба, діставшись на улюблену «халяву». Хто в нас, скажіть, особливо підтримує спорт, мистецтво, науку? Правильно-ніхто. На власні кошти і власному ентузіазмі українці їдуть у світ за перемогами, а коли їх здобувають - в Борисполі вже чекає делегація з квітами від влади і нові «фанати» від народу. Хто з вас два місяці тому всерйоз фанатів від Джамали? Отож бо… Українець Павло Єременко став головним інженером Airbus. А тепер знайдіть з ним хоч одне інтерв'ю в українських ЗМІ. Отож...

Коли якимось дивом вигравала наша збірна з футболу - то щастя і ейфорія від Сяну до Дону. Але гіркоту поразки завжди несуть рівно 11 осіб. Українцям стає різко нецікавий футбол як явище. "Українцям бракує перемог. Тому бойовий дух нації низький, не вистачає приводів для єднання і гордості". Ці фрази вимовляють настільки часто, що ми сприймаємо їх практично як аксіому. Так, у нас була страшна і важка історія, з частими поразками і втратами. Вочевидь, це й спричинило наш ненаситний апетит до перемог, часто за будь-яку ціну. Скажете: перемоги потрібні всім. Так. Але нам, українцям, чи не найбільше. Бо ми, як ніхто, вміємо їх втрачати.


Повернутися
18.06.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Буддиська притча розповідає про старого монаха, котрий так повчав своїх молодших колег: «Перший раз, коли сарна впала мені в юшку, я вилив усе на землю. Потім я викидав сарну, але їв юшку. Пізніше я їв усе разом – і сарну, і юшку. Нині ж, якщо якась сарна намагається вилізти з юшки, я заштовхую її назад…»

  Буває так, що невдача може бути основою успіху. Майже дев’яносто років тому журналіст Вільям Боліто написав: «Найважливіше в житті полягає не в тому, щоб максимально використовувати свої успіхи. Кожен дурень здатний на це. Насправді важливим є вміння  отримувати користь з наших втрат. Це вимагає розуму; в цьому і полягає різниця між розумною людиною і дурнем…»

 У житті усе несподіване й непередбачуване. То воно тобі підкидає удачу, то розчарування. Головне-не зупинятися, а продовжувати жити. Можливості потрібно не лише використовувати. Їх потрібно відбирати, виривати від життя, повністю вловлювати і не випускати! Коли доля підкидає тобі якийсь шанс, за цю зачіпку потрібно хапатися, що є духу! Для цього і є життя…

Навіть коли здається, що все проти вас, зусилля та наполегливість можуть бути вашими конкурентними перевагами. Ба більше, вони можуть бути тією єдиною перевагою, яка вам справді потрібна. Як казав класик: якщо важко досягти успіху, потрібно докласти більше зусиль.